Валентин
Красногоров
Три
красуні
Три
красавицы
Комедія на
дві дії
Переклад з російської Богдана
Головченка
Увага! Всі авторські
права на п'єсу
захищені
законами Росії,
міжнародним
законодавством
і належать
автору. Забороняється
її видання
та перевидання,
розмноження,
публічне
(прилюдне)
виконання,
переклад на іноземні мови, внесення
змін до
тексту п'єси
під час вистави
без письмового
дозволу
автора.
Контакты:
WhatsApp/Telegram +7-951-689-3-689
(972)-53-527-4146, (972) 53-527-4142
e-mail: valentin.krasnogorov@gmail.com
Cайт: http://krasnogorov.com/
©
Валентин
Красногоров
АННОТАЦІЯ
Три
подруги – самотні
жінки
«золотого віку»
– вирішують
змінити
свою долю та знайти собі супутників
життя. Ця тепла комедія переконує
глядача
в тому, що
роки не є на заваді пошукам любові та щастя. 3 вікові жіночі ролі. Інтер'єр.
ДІЙОВІ
ОСОБИ
ІННА
ЛАРИСА
МАЙЯ
Кожній
із цих милих
жінок минуло
50 років.
Дія
відбувається
у наші дні.
Місце дії
всіх чотирьох
сцен –
кімната в
будинку
Лариси.
ДІЯ
ПЕРША
СЦЕНА 1
Завіса піднімається і відчиняє нам кімнату в квартирі Лариси. Лариса, Інна та Майя грають у карти. Хазяйка квартири – мила домашня жінка. Вона добра, привітна та миролюбна. Її чоловік (що правда, у неї, як і її подруг, немає чоловіка) був би нагодований, напоєний, доглянутий і цілком щасливий. Майя одягнена яскравіше за інших, вона жива, темпераментна, мовчата і явно не втратила інтерес до протилежної статі. За поведінкою Інни відчувається, що вона звикла стримувати свої емоції та керувати собою. Різниця в характерах не заважає жінкам багато років підтримувати тісну дружбу.
ЛАРИСА:
Сімка
ІННА:
Валет (пауза.)
Майя, не спи.
Твій хід
МАЙЯ:
Я й не сплю.
Просто думка
прийшла: от
сидимо ми тут
і граємо в
якісь
дурнуваті
карти
замість того
щоб
змінювати
своє життя
ІННА:
Це нам з
Лорою треба
щось міняти.
А що ти. У тебе
життя чудове:
ти ще
працюєш,
граєш в театрі
ЛАРИСА:
Ага. І чомусь
зовсім не
запрошуєш
нас свої
вистави
подивитися
МАЙЯ:
Ви хочете
знову
дивитися
Чехова? Вже десять
років одна й
та сама
вистава. Чи
якусь
сучасну муру
з матюками?
Театр зараз
такий, що
грати в ньому
соромно. Тому
і не запрошую.
ІННА:
А чого це ти
про життя
саме зараз
задумалась? На
тебе це не
схоже
МАЙЯ:
Я знаю. Я знаю,
ти звикла, що
з нас двох: я завжди
весела і
бездумна, а
ти – завжди
серйозна і
сумна. Але,
уяви собі,
думати можеш
не тільки ти.
Зі мною теж
таке буває
ІННА:
Але ж для цього
має бути
якась
причина?
МАЙЯ:
Ні. Немає. (після
паузи):
Сестра
написала, що
знову
виходить
заміж. І, що
вона дуже
щаслива. Вона
старша за
мене на два
роки. А ми тут
в якісь карти
граємо (кидає
свої карти на
стіл).
ЛАРИСА:
Я теж не хочу
грати (збирає
карти).
Сьогодні
подзвонила
Наташа і
сказала, що онуки
вже дорослі і
це літо вже
хочуть провести
без мене.
Просто не
знаю. як я без
них.
ІННА:
Може варто
вже пожити
для самої
себе. Давно
пора.
ЛАРИСА:
Пора-пора.
Тільки я вже
якось звикла
жити тільки
для когось. (зітхає).
Може чаю?
МАЙЯ:
Знаю я твій
чай. Після
твого чаю з
тістечками і
пирогами
тижнями
доводиться
сидіти на
дієті.
ЛАРИСА:
Тоді без
пирогів?
Просто по
чашці кави?
МАЙЯ:
Кава з
плітками. Це
вже по-нашому
ЛАРИСА:
От і добре (ставить на
стіл піднос з
чашками,
блюдечками, і.т.п)
МАЙЯ:
Дівчата, як
вам мій
манікюр?
ІННА:
Дуже сміливо.
У кого
робила?
МАЙЯ:
Сама
ЛАРИСА:
Клас
(наливає
каву). А мені
зможеш
зробити?
Взагалі так
давно вже
хочу до
хорошої
перукарні,
салону. Але
ціни…
ІННА:
І не кажи.
Гроші це
прокляття
МАЙЯ:
Особливо
коли їх
немає. Тим
більше з теперішніми
цінами. Але я
не сумую.
Життя трагічне,
проте пенсія
комічна.
ЛАРИСА:
Але ж ти ще
працюєш
МАЙЯ (похмуро):
Працюю. Але
ким? Артисти
непогані
люди, проте у
них є один
великий
недолік:
грошей завжди
не вистачає.
Ти не уявляєш
як це огидно
рахувати
кожну
копійку
ЛАРИСА:
Чому ж не
уявляю?
Пенсія сама
знаєш. Ліки
купити нема
на що. Добре
що хоч медсестрою
працювала і
можу
десь-щось
підзаробити:
то доглядальницею
(сиділкою), то
масаж зроблю
МАЙЯ:
Робота це
погана
звичка, якої
треба
позбавлятись.
ЛАРИСА:
Правда, всі
ці пігулки
тільки гроші на
вітер. Від
старості
ліків нема.
МАЙЯ:
Лора, ми
давно
домовилися
не казати це страшне слово
ЛАРИСА:
А я і кажу від ннн-років
вони точно не
врятують.
МАЙЯ:
Щось розмови
у нас сумні.
Порядні люди
п'ють каву не
з плітками, а
з коньяком.
Один раз
живемо. Став
пляшку на
стіл.
(Наливають. Цокаються)
ІННА і
МАЯ: За нас!
ЛАРИСА:
Дівчата-дівчата,
скільки
років ми дружимо?
ІННА:
Я думаю, що
вже років
сорок, а то й
більше
МАЙЯ:
Які кошмарні
цифри. Тільки
нікому не кажіть.
Не повірять
ЛАРИСА:
А пам'ятаєте,
як ми у свої
тридцять так
само сиділи
за столом і
сумували, як
ідіотки, що
ми вже не
молоді
ІННА:
Так.. Це
начебто
вчора було
(Жінки мовчать, віддавшись спогадам)
ЛАРИСА:
Невже нам
вже.. ууу.
Самі знаєте
скільки. Не
вірю. От
тепер ми точно
старі
МАЙЯ:
От нормально
ж мовчали.
Драматично.
Так почала. Ніфіга ми
не старі. Я
точно не
стара: з
кожним роком відчуваю
себе ще
молодшою.
ЛАРИСА:
А я себе
молодою вже
не вважаю.
Навпаки, таке
відчуття, що
я десь на
узбіччі
життя, а молоде
покоління
мчить і вже
мене не помічає.
(Пауза)
МАЙЯ:
Та годі тобі. Давай
краще свої
тістечка, чи
що там в тебе
солодке.
Одними
дієтами
ситий не
будеш.
ЛАРИСА:
Давно б так
(ставить на
стіл тарілки
зі смаколиками).
ІННА (до
МАЙЇ): Ти ж
збиралася
худнути
МАЙЯ:
Почнемо
наступного
тижня. Ми тут
для чого
зібрались?
Насолоду
отримувати! А
ти все про
свої калорії.
(куштує
солодке.
інші, за її
прикладом,
також) М-м-м,
смакота, чорт
забирай.
ІННА:
Дійсно
смачно. А як
воно
називається?
ЛАРИСА:
Тістечко
“Віденське“
ІННА:
Клас! До речі,
я
зараз читаю
книгу про
Відень. ХІХ
сторіччя
МАЙЯ:
Ти ще більше
читай і заміж
точно не вийдеш
ІННА (сухо): А
я і не знала,
що між
книгами і
заміжжям є такий
тісний
зв'язок.
Дякую, що сказала.
Завтра ж
викину все на
смітник
МАЙЯ:
Ну не
ображайся. Ми
ж свої люди
ІННА:
А зі своїми
можна не
церемонитись,
всі підряд
ляпати?
МАЙЯ:
Та я ж не зі
зла. Просто
сказала, що
думала
ІННА:
Тоді і я кажу,
що думаю:
коли їси -
мовчи, а
хочеш
говорити -
краще їж.
ЛАРИСА
(намагаючись
відвернути
сварку,
змінює тему
розмови):
Інно, що там
про Відень
цікавого
пишуть? (Це
ж одна з
найдорожчих
столиць
світу?)
ІННА:
Та багато
чого.. Штраус,
бали,
розкішна красуня
княгиня
Меттерніх…
Свого часу її
вважали
однією з
найелегантніших
та
найдотепніших
жінок Європи.
Одного разу
її запитали:
“В якому віці
жінка вже не
відчуває
радощів
кохання?”
МАЙЯ
(зацікавлено):
Цікаве
питання, і що
ж вона
відповіла?
ІННА:
Вона сказала:
“Не знаю, мені
ще тільки шістдесят”
МАЙЯ:
Правильно! Я
теж ще
відчуваю
радощі
кохання.
Точніше
могла б
відчувати.
Було б з ким.
ЛАРИСА:
Це точно
ІННА:
Не знаю. Мені
ці радощі не
потрібні
МАЙЯ:
Ага. Так і
повірили
ІННА:
А я і не
збираюсь вас
в чомусь
переконувати
МАЙЯ:
І в тому, що
цих радощів
нема винні лише
ми самі.
ЛАРИСА:
Ми що, винні,
що нам далеко
за “пятдесят”?
МАЙЯ:
Можеш, будь
ласка, казати
просто “п’ятдесят”.
Так легше
запам'ятати
ІННА:
Може тоді 49.99, як
в магазині? І
вже не 49, і ще не
50
МАЙЯ
(підходить до
дзеркала і
критично
себе оглядає):
Тай хай вже
п’ятдесят.
Треба бути
відвертими
із собою.
ЛАРИСА:
Отже, питання
нашого віку
ми вирішили
МАЙЯ:
Залишилось
вирішити як
нам жити
далі. У Світі
ще існують
чоловіки,
яких ми
можемо зробити
щасливими.
ЛАРИСА:
Може вони
десь і є, але
поки їх роблять
щасливими
інші жінки.
МАЙЯ:
От я і кажу, що
винні тільки
ми самі. Ми втратили
віру в себе,
віру в свою
жіночність.
Ми втратили
бажання
подобатись
ІННА:
Яке
“подобатись”?! Кому?
МАЙЯ:
В першу чергу
самим собі. А
ми стали професійними
пенсіонерками,
тільки і
розмови або
про ліки або
про онуків.
ЛАРИСА:
А що не так з
онуками?
МАЙЯ:
Та все з ними
добре.
Просто, що
діти, що онуки
це гра в одні
ворота. Ти їх
любиш, допомагаєш,
сумуєш – а
вони?
ЛАРИСА:
Моя дочка
мене любить.
Вона щомісяця…
майже
щомісяця
приходить з
дітьми до
мене
пообідати. І
Наташа мені
постійно
дзвонить
ІННА:
Коли їй
потрібні
гроші, або
для того, щоб
ти посиділа з
дітьми
ЛАРИСА:
Неправда
МАЙЯ:
Лора, я знаю
твою дочку з
народження. І
дуже її
люблю. Але у
неї своє
життя, а у нас
повинно бути
своє. Так що
давайте з
цієї миті
почнемо нове
життя. А про
болячки я
пропоную
віднині говорити
тільки зі
своїм
сімейним
лікарем.
Домовились?
ЛАРИСА:
Домовились.
Правда я на
здоров'я і так
не жаліюся.
Тільки ось
трішки
суглоби, недавно
мені зробили
аналізи…
ІННА:
Лариса. Ми ж
домовились
ЛАРИСА:
Точно.
Вибачте
МАЙЯ (життєрадісно):
Будь
оптимісткою, Ларка. У
тебе тільки
суглоби. А у
мене:
радикуліт, і
увесь медичний
довідник... і
ще маленька методичка.
Але це нічого
не означає.
Ми ще все
можемо і все
хочемо.
ЛАРИСА:
Залишається
лише знайти
чоловіків,
які також
можуть і
хочуть
ІННА:
Я не розумію –
ви зараз
серйозно, ви
що заміж
зібрались?
ЛАРИСА:
Ну заміж-не
заміж, але
чому б і ні..?
ІННА:
Правильно
хтось
розумний
казав: для щастя
жінці
потрібен
мужчина. А
для нещастя –
і чоловіка
вистачить
МАЙЯ:
А чому ти
вирішила, що
ми шукаємо
саме чоловіка?
Я не
відмовлюсь і
від того, що
зараз
називається
другом.
ЛАРИСА:
Ні.
Приходящий
мені не
треба. Я людина
старомодна і
хочу
звичайного
чоловіка, щоб
як у
нормальних
людей.
ІННА:
Ну-ну, такого,
що буде
лежати на
дивані, поки
ти біля плити
стоїш?
ЛАРИСА:
Ну і добре.
Було б для
кого стояти.
Для себе
однієї – не
хочеться. Я
чудово знаю,
що це за
життя, коли
вдома нема
чоловічих
рук, – нікому й
кран
полагодити
МАЙЯ:
Чоловічі руки
не тільки для
кранів
існують
(потрібні)
ІННА:
Ви або вже
сп’яніли або
з глузду зїхали.
Що вас зараз
не влаштовує?
МАЙЯ:
А тобі сильно
приємно
лягати в
холодне
ліжко, так?
ІННА:
У мене ковдра
з електро
підігрівом
МАЙЯ:
Ну і як?
Допомагає?
ІННА:
Іноді
ЛАРИСА:
Не знаю, Інно,
може тобі і
добре, а мені
бути
самотньою
дуже не
подобається.
Вдома сама,
на вулиці
сама, в
гостях сама
МАЙЯ:
В ліжку сама…
ЛАРИСА:
Так, і в ліжку
сама
ІННА:
Щось ви все
зводите до
ліжка
ЛАРИСА:
Не в цьому
справа.
Зрозумій,
жінка, по своїй
природі, вона
як собака. Їй
господар потрібен.
І не для того,
щоб його
команди
виконувати, а
щоб було до
кого
притулитись.
Було на кого
чекати, було
за ким
сумувати.
ІННА:
Ну значить ти
просто
створена для
шлюбу. А мене
створено для
вільного
життя. Я і
уявити не
можу, що по
моїй
квартирі
буде вештатись
якась
стороння
людина,
зі своїм
смаками,
звичками,
буде пити,
курити, дивитися
футбол,
лягати зі
мною в ліжко,
обов'язково
буде чимось
незадоволений
і постійно
буде щось від
мене
вимагати…чогось
не дозволяти
ЛАРИСА:
Я згодна.
Змінювати
життя у
нашому віці
не просто.
Але ж одній
буває так
нудно.
ІННА:
Не знаю, мені,
наприклад,
зовсім не нудно.
Є телевізор,
є книжки,
театри,
концерти, комп'ютер,
інтернет. У
мене є ви. І що
веселого в
тому, що мені
доведеться
готувати не
на одну
людину, а на
двох?
ЛАРИСА:
І ти не
відчуваєш
себе
самотньою ?
ІННА:
Дивлячись, що
називати
самотністю.
Відсутність
сварок і
скандалів?
Мені їх в житті
було
достатньо. А
якщо я відчую
себе самотньою
– заведу
собаку чи
кішку
МАЙЯ:
Кішка,
звісно, має
свої плюси,
але чоловіка
ніяк не
замінить.
ЛАРИСА:
До того,
Інночко, жити
удвох
вигідніше, економно:
один
телевізор на
двох, один
холодильник, і
взагалі одна
квартира
МАЙЯ:
І одне ліжко
ЛАРИСА:
А що, це теж
важливо
ІННА:
Отак би
одразу. Я просто
не можу
зрозуміти, як
у вашому віці
ви ще можете
думати про
такі дурощі?!
ЛАРИСА:
Саме в нашому
віці чоловік
і потрібен!
Хто як не він
зможе
розтерти
спину, поставити
компрес,
сходити в
аптеку?
ІННА:
Я не розумію,
тобі чоловік
потрібен чи
фельдшер?
ЛАРИСА:
Нащо мені
фельдшер, я
сама
медсестра.
Мені
потрібен
чоловік.
ІННА:
Так би одразу
і сказала
ЛАРИСА:
А я так і
сказала.
Просто
зрозумій, що
є такі
аспекти
життя, де
чоловіка
ніхто і нічим
замінити не
може
МАЙЯ:
І ці аспекти
досить
вагомі
ІННА:
Може вже
досить
говорити про
чоловіків?
МАЙЯ:
Добре.
Досить. (пауза).
Тільки одне
питання: що
ти взагалі
знаєш про
чоловіків,
щоб так на
них злитись?
Вони лиш не
набагато
гірше жінок.
ІННА:
Я не злюсь на
чоловіків. Я злюсб на
вас. Ви що,
серйозно
вирішили, що
зможете
знайти
чоловіка?
МАЙЯ:
Чому ні? Я
раніше вже
робила це і
досить вдало
ІННА:
Ми про це
знаємо. Я
тричі гуляла
на твоїх
вдалих
весіллях. І
рівно
стільки ж
втішала тебе
після
(невдалих)
розлучень.
МАЙЯ:
Дякую, що
нагадала
скільки саме
їх було.
ІННА:
Коли ми
говоримо про
цифру три, ти
ж розумієш,
що це тільки
офіційні
шлюби. Про
неофіційні і
взагалі годі
говорити.
МАЙЯ:
Ах, ах, ах! Наша
весталка
обурена. Та
як ти не
розумієш, що
вчетверте
виходити
заміж легше,
ніж вперше.
Он який вже
досвід за плечима!
ІННА:
Твій досвід
міг би
навчити тебе,
що будь-який
шлюб дуже
швидко
розвалюється.
Занадто
короткий
період
сп'яніння і
дуже довгий
період
похмілля.
МАЙЯ:
Та це
сп'яніння,
хоч би й
надто
коротке, варте
того.
ІННА:
Тобі вже
давно слід прити до
тями. Згадай,
скільки
страждань в
тебе було з
тими трьома
розлученнями.
МАЙЯ:
Проте в мене
було три
медових
місяця. Тільки
заради цього
варто було
трохи постраждати.
Особливо
мені
запам'яталась
перша шлюбна
ніч у другому
шлюбі. Це
було в номері
готелю…
ІННА:
Майєчка, мене
твої мемуари
про шлюбні
ночі абсолютно
не цікавлять
МАЙЯ:
Коротше
кажучи, це
було щось (не без
легкого
смутку додає)
Та це було
давно
ІННА:
Не вчора. Це
точно
МАЙЯ:
Але
згадувати
приємно. Такі
спогади підхтовшують
до рішучих
дій. Я
взагалі
людина дії!
ІННА:
Скажи, ми
по-твоєму
справді такі
самотні? Ми і
до театру
ходимо разом
і дзвонимо одна-одній
майже не
щодня
МАЙЯ:
Теж мені
велика
радість. Я й
не знала, що
дзвінок може
замінити
мені мужчину.
ІННА:
Та годі вже
про мужчин.
Для нас вони
залишились в
далеко
минулому.
МАЙЯ:
Говори
тільки за
себе. Особисти
у мене, ще все
попереду. Я
опускати
ручки не збираюся.
ІННА:
Я прямо і не
знаю, що з
вами сталося.
Мовчали,
мовчали, і аж
раптом
“хочемо
мужика”
ЛАРИСА:
Ти перша
почала. Хто
завів
розмови про
радощі
кохання?
ІННА:
То взагалі
про княгиню
Меттерніх у
книзі!
МАЙЯ:
Інна,
заспокойся.
Ну що
поганого,
якщо ми
будемо
зустрічатися
тут не
втрьох, у шістьох.
Кожна ще й зі
своїм
чоловіком!
ІННА:
Звісно,
нічого
поганого у
цьому нема, але…
МАЙЯ:
Але для цього
треба діяти.
Не можна
забувати про
вічне бажання
жінки:
подобатись
чоловікам
ІННА:
Тобто, іншими
словами, ти
збираєшся їх
ловити. Але
це просто
непристойно
МАЙЯ:
Ми живемо у
ХХІ сторіччі.
Поняття про непристойність
зараз трохи
розмите.
ЛАРИСА:
Майя права.
Якщо вони нас
чомусь не хотять
ловити, то
нам
доведеться
зробити це
самим.
ІННА:
Ніколи не
розуміла
жінок, які
полюють на
чоловіків.
Треба ж мати
хоч трошки
самоповаги.
МАЙЯ:
А ми і не
будемо
полювати. Ми
просто
дозволимо чоловікам
полювати за
ними.
ІННА:
Всі вони з
нетерпінням
тільки і
чекають
вашого
дозволу. А то
вже давно б
починали.
Лорочка,
забери
коньяк. Ви
вже допились
до того, що
говорите
дурощі. Мені
за вас соромно.
МАЙЯ:
Ти думаєш так
само, як і ми.
Просто боїшся
в цьому
зізнатися.
ІННА:
Навіть враховуючи
твою
насичену
історію
життя, я вважала
тебе
порядною
жінкою. Та
здається, що
я помилялась.
МАЙЯ:
Може я не
дуже порядна,
але я жінка. А
ти повністю
подавила в
собі
жіночність і
стала як...
ІННА:
От за що я
тебе люблю,
так це за те,
що ти ніколи
не пропустиш
можливості
сказати добре
слово.
МАЙЯ:
А я люблю
тебе за
талант
ображатися
на все підряд
без причини.
ЛАРИСА
(зупиняючи
сварку):
Дівчата!...
ІННА
(до МАЙЇ): У
твоєму віці
слід вже
порозумнішати
МАЙЯ:
Ну куди ж
мені… Це ж ти у
нас вся така
правильна і
точна, як
часовий
механізм.
ІННА:
Все.
Наслухалась.
З мене
досить. Мені
більше
нічого тут
робити
ЛАРИСА:
Постривай. Ти
куди?! Майя!
Інна! Ну наговорили
зайвого,
трохи
погарячкували.
Тепер
давайте
заспокоїмось.
Інна, стій Та
стій ти.
(перекриває
шлях) Повернись
кажу тобі
ІННА:
Для чого?
Хіба що
почепи мене
на стіну і я
буду
показувати
точний час. А
якщо треба,
можу ще й
цокати.
ЛАРИСА:
Не говори
дурниць.
ІННА:
Чому
“дурниці”? Це
перші
розумні
слова, що
вона сказала
за весь вечір
ЛАРИСА:
Майя! Ти теж!..
Інна, поклади
сумку. Сіли,
обидві. Ну!
(Незручна
пауза)
МАЙЯ:
Інна, я хочу
сказати, я
шкодую... що…
ІННА:
Я теж.
(дивиться у
бік)
МАЙЯ:
Ти ж мене
знаєш: я
говорю
швидше ніж думаю.
ІННА:
Я теж сказала
сліб
більше ніж
треба.
ЛАРИСА:
Ось так вже
краще.
Пропоную наш
традиційний
тост
МАЙЯ:
Який? У нас їх
багато
ЛАРИСА:
Ну той
“Вип'ємо і все забудемо”
П'ють
МАЙЯ:
О.. Дуже добре.
Ну що, будемо
шукати собі чоловіків,
чи як?
ІННА:
В дзеркало
подивіться,
дівчата. Дуже
вже пізно.
МАЙЯ:
Чим пізніше
ми вийдемо
заміж, тим
менше часу у
них
залишиться
часу щоб про
це шкодувати.
ЛАРИСА:
З чого
почнемо?
МАЙЯ:
З
зовнішнього
вигляду
ЛАРИСА:
Тобто?
МАЙЯ:
Нічого
особливого:
перукарня,
масаж, шугарінг,
педикюр,
маски, креми,
макіяж
ЛАРИСА:
Це ж дорого
МАЙЯ:
Ну можемо зекономимо.
Я тобі зроблю
манікюр, а ти
мені – масаж.
ЛАРИСА:
Ну добре. А
далі
МАЙЯ:
А далі
зарядка,
спортзал
ЛАРИСА:
Ні, це не для
мене
МАЙЯ:
І не для мене.
Але ж треба
себе примусити
потерпіти.
Походиш два
місяці,
вийдеш заміж,
а потім можна
не ходити.
ЛАРИСА
(підходить до
дзеркала):
Так, тепер
вже не та… А
якою я була
красивою!
МАЙЯ:
Ти і зараз
ого-го
ЛАРИСА:
Це точно
“ого-го”.
МАЙЯ (роздивляється
у дзеркало):
Та й мені
капітальний
ремонт не
завадить. Чи
хоча б
косметичний.
ЛАРИСА:
Це же які
великі гроші треба
МАЙЯ:
Були б у мене
гроші – я б уже
ввечері була
заміжня. А що,
все можна
швидко
підправити.
Омолодити
шкіру,
обличчя і
шию,
підтягнути
живіт,
підібрати
стегна, ну і
спину
полікувати…
Тоді буду ух!
ІННА:
Хочеш знову
стати
тридцятирічною?
Наївна. Чудес
не буває
МАЙЯ:
Бувають,
треба тільки
в них вірити.
До речі, а
який колір
мені більше
підходить? Блондинка?
Брюнетка? Я
вже й забула,
який мій
справжній
колір
ІННА:
Сивий
МАЙЯ:
Брехня!
Нічого
подібного.
ІННА:
Все. У вас
тепер думки
тільки про
те, як сподобатись
чоловікам
МАЙЯ:
Тільки ці
думки і
змушують
жінок тримати
себе у формі
ІННА:
А ви думали,
до речі, де у
вашому віці
шукати собі
кавалерів?
ЛАРИСА:
Хіба мало
розлучених
чи вдівців?
ІННА:
Дуже ви їм
потрібні.
Вони шукають
собі молодих.
ЛАРИСА:
Ти хочеш
сказати, що
мужчини, на
яких ми
можемо розраховувати,
будуть
старші від
нас років на 10-15?
ІННА:
Це як мінімум
МАЙЯ:
І їх ще можна
називати
чоловіками?
ІННА:
Ну якщо нас
можна
назвати
жінками, то чому
їх не назвати
чоловіками?
МАЙЯ:
Жінка у
будь-якому віці
залишається жікою, а от
чоловіки –
самі знаєте
ІННА:
І навіть
такого
знайти буде
нелегко
МАЙЯ
(бадьоро):
Нічого.
Впораємося.
(Прорвемося).
Треба тільки
вірити у себе
ІННА:
Я дуже вірю в
тебе, і не
менше вірю в
Лару. Але все
ж таки, де
конкретно ви
будете їх
шукати?
МАЙЯ:
Та де
завгодно
ІННА:
Що значить
“де завгодно”?
На танці будете
ходити? Чи
влаштуєте
рейд по барам
у пошуках
вільного
столику?
МАЙЯ:
Чому одразу в
бар? Можна в
театр!
ІННА:
Який мужчина
у цьому віці
буде ходити до
театру, ще й
без компанії.
І як ти собі
це уявляєш?
Будеш ходити
в театрі по
рядах і
запитувати
“Шановні
панове, а чи є
серед вас
одинокий
мужчина, чи
не хоче він
зі мною
познайомитись?
”
ЛАРИСА:
Багато
пенсіонерів
сидять у
Каштановому
сквері, на БАМі.
Можна до
такого підійті,
присісти,
завести
розмову.
ІННА:
Ага. Якщо він
не забув
взяти свій
слуховий
апарат. Та й
де ти бачили
чоловіків на
лавках? Нема
їх там
ЛАРИСА:
А де ж вони?
ІННА:
Там де і
жінки, біля
телевізорів.
Кожен у себе
вдома. Та й не
проблема
когось знайти;
питання в
тому, щоб він
ще й до серця
припав!
МАЙЯ:
Сердечні
справи були
важливі у
молодості,
кінець-кінцем
– чоловіки
один від одного
мало чим
відрізняються.
це зараз ми
розуміємо, що
жити можна з
любим
чоловіком;
ІННА:
Заміж треба
виходити не
за людину з
якою можеш
жити. Треба
за таку, без
якої жити НЕ
можеш.
ЛАРИСА:
Ну ти
ідеалістка. А
на практиці
виходить так
що заміж
треба йти за
того, кого знайдеш.
МАЙЯ:
Тим більше
ніхто не
забороняє
вийти заміж і
шукати собі
далі
ІННА:
Особисто
мені було б
якось
неприємно
вішатись на
шию першому
стрічному.
ЛАРИСА:
Краще
повішатись
на
кого-небудь,
ніж просто
повіситись
МАЙЯ:
Не розумію,
Інно, ти
робиш таку
велику проблему
з маленького
знайомства.
Тебе послухати
то нам
залишається
один варіант:
одягнути
міні і на
панель
ІННА:
Скоріше вже
до будинку
пристарілих.
ЛАРИСА:
У нас
перехідний
вік. На
панель уже пізно,
до будинку
пристарілих -
рано
МАЙЯ:
Ну і що нам
робити? Не
ліпити ж на
кожен стовп
об'яву “Хочу
заміж”?
ІННА: Хм… підождіть.
А це ідея
ЛАРИСА:
Ти про що?
ІННА:
А в цьому
щось є. Може
ви й праві.
Тільки ми
підемо на
сучасні
стовпи. В
інтернет!
ЛАРИСА:
Інтернет? Я і
не знаю, як
там і що?
ІННА:
Не переживай.
Я сама зроблю
об'яву, підберу
кандидатів і
почну з ними
переписку… Вам
треба тільки
прийти на
побачення і
причарувати
їх.
ЛАРИСА:
А ти думаєш,
що є такі, що в
нашому віці
знають
Інтернет?
ІННА:
Звичайно є!
Хтось сам
вміє, а
комусь діти
чи онуки
допомагають.
Ну щоб кудись
пристроїти
діда чи
батька
МАЙЯ (до
ІННИ): Ну що ж,
якщо так,
можна і
спробувати.
Тільки підбирай
кандидатів
не на свій
смак.
Потрібно, щоб
мужчина,
по-перше, був мужичною,
а по-друге…
ІННА
(перериває):
Не переживай.
Я знаю твої смаки.
Головне –
радість
кохання
МАЙЯ:
Не зовсім
так. Але це
теж
ЛАРИСА:
Мене ця ідея
якось не
гріє. Заочно
я навіть
пилосос не
куплю. Я
обов'язково
повинна
роздивитися,
пощупати
товар своїми
руками.
МАЙЯ:
Ти спочатку
знайди цей
товар, а
потім щупай.
ЛАРИСА:
Я людей “за
оголошеннями”
боюсь. А може
він маніяк чи
злодій.
Прийде,
рознюхає
все і
пограбує.
ІННА:
Лора, не
панікуй. Ризик
знайомства
через
Інтернет
такий самий
як і у
реальному
житті. До
того ж, чим
Інтернет
краще, можна
не писати ні
своє ім'я, ні
адресу.
Візьми собі
будь-який
псевдонім.
Напиши:
таємнича
красуня, мила
крихітка чи
хоч Ляля
Колобок! І
переписуйся
з женихами
досхочу. А
коли відчуєш,
що довіряєш,
то відкриєш
своє
справжнє ім'я
ЛАРИСА:
Візьми це
якось на себе
ІННА:
Та без
проблем. Я ж
сказала, що
допоможу
ЛАРИСА:
І все ж таки
краще вийти
заміж за коханого,
по-любові...
МАЙЯ:
Я тричі
виходила
заміж за
коханого і
більше такої
дурні не
зроблю.
І тобі не
раджу
ЛАРИСА:
Ти думаєш?
МАЙЯ:
Впевнена! На
всі 100. До того,
кращого засобу
від кохання
ніж заміжжя,
поки ще ніхто
не вигадав.
ЛАРИСА
(до ІННА): Ну
добре, я
згодна.
ІННА:
Тоді давайте
зразу до
справи
(дістає з
сумки
планшет або
папір і
ручку) Що
будемо
писати? Майя,
почнемо з
тебе. Диктуй
МАЙЯ:
А що
диктувати?
ІННА:
Не знаю, що
небудь
веселе,
жартівливе, дотепне...
А то девять
тексті з
десяти схожі,
ніби
написані “під
копирку”
МАЙЯ:
Ну добре..
Пиши "Молода
приваблива
жінка"
ІННА:
Ну ось, ти вже
й почала
жартувати. Та
коли чоловік
тебе
побачать при
зустрічі, то
подумає, що
прийшла не
сама
наречена, а
її мати ...чи
бабуся
МАЙЯ:
То що я
по-твоєму
повинна
написати? Стара
мимра в
пошуках
чоловіка, з
яким разом
зможе
лікувати
радикуліт?
ЛАРИСА:
Майя, Інна
права. Не
варто
описувати
себе
красивішою і
молодшою ніж
ти є. Все одно
правда
вилізе при
зустрічі.
МАЙЯ:
Може до
весілля не
розбереться
ЛАРИСА:
Ти ж знаєш, що
я люблю
казати
правду
МАЙЯ:
Я теж люблю
казати
правду. Але
не всю, не
всім і не
завжди.
Спочатку треба
вийти заміж,
а вже потім
говорити
правду. Так
усі роблять
ІННА:
Чоловіка
знайти не
проблема,
проблема
його
втримати
МАЙЯ:
А нащо нам
його довго
тримати? На
“довго” вже й
не треба
ІННА:
Ну добре,
диктуй, що хочеш.
Мені взагалі
все одно.
МАЙЯ:
Пиши. Досить
молода,
приваблива
жінка. Проти
"досить
молодої" не
заперечуєш?
ІННА:
Ні. Давай
далі
МАЙЯ:
А можна я
нормально
подумаю?
ІННА:
Та будь
ласка. Лара. Давай
поки ти
ЛАРИСА:
Ну... Я не знаю
ІННА: Давай, не
бійся. Своїми
словами. Але
так, щоб
чоловіка
зацікавило
ЛАРИСА:
Як думаєте,
про зріст і
вагу писати? Кажуть,
що чоловіки у
роках,
починають
віддавати
перевагу
повних
жінкам. Щоб у
них все було
МАЙЯ:
В мене все є.
Навіть
більше ніж
треба. Можу
поділитися
ЛАРИСА
(повільно,
підбираючи
слова): Ну,
пиши
"Спокійна,
хазяйновита
жінка, що вміє
піклуватися,
створювати у
домі тепло і затишок,
бажає вийти
заміж за
чоловіка, віком
до 60 років".
Ось так. Все.
ІННА:
Дуже добре.
Не кумедно,
не дотепно,
але добре.
Але ось це "бажає
вийти заміж" -
не треба.
Нащо так
одразу лякати?
ЛАРИСА:
А як тоді?
ІННА: Давай
щось більш
нейтральне.
"бажає
познайомитись
із чоловіком
для міцних,
тривалих
відносин".
Або "хоче
пов'язати
свою долю з
цікавою
людиною". Я з
текстом ще
попрацюю. А
яким ти хочеш
його бачити?
Ну чоловіка!
ЛАРИСА:
А... Я хочу
здорового,
доброго,
розумного, з
манерами, ну
і щоб добре
заробляв... і
звичайно щоб
був Мужчиною!
ІННА:
Не слабенько!
Може ще додамо
"молодого,
високого,
красивого і
непитущого"?
ЛАРИСА:
А що?
ІННА:
Якось наївно
думати, що
такий
чоловік
взагалі
існує, що він
досі вільний
і десь чекає
на твоє
оголошення
ЛАРИСА:
Але хоч
головні
якості у
нього мають
бути?
ІННА:
Тоді треба
виходити
заміж одразу
за декількох:
один буде
добрим, інший
культурним,
третій
міцним, а
четвертий не
буде пити.
МАЙЯ:
Розумні
жінки так і
роблять. Вони
не обмежують
себе одним
чоловіком.
ЛАРИСА:
Я хочу
одного, але хорошо.
МАЙЯ:
Особисто я не
буду корчити
з себе вередливу
наречену.
Який буде -
такий буде. А
фотографію
свою треба?
ІННА:
Фотографію...
ну як хочеш.
МАЙЯ:
У мене є фото
де я перед
весіллям
ІННА:
Перед яким:
першим чи
перед третім?
Якщо з
першого - то
сьогодні вже
не впізнають.
А якщо перед
третім - то, ще
можна буде
знайти
схожість.
ЛАРИСА:
А я от про що
зараз
подумала. А
чи не буде
він мені
зраджувати?
МАЙЯ:
Буде, ще й як!
ЛАРИСА:
Але ж це
жахливо
МАЙЯ:
Чому? Я
особисто не
проти, коли
чийсь чоловік
зраджує
своїй
дружині, але
тільки якщо
він це робить
зі мною. Та і
взагалі, якби
всі були
вірними, то
життям було б
нудним. З ким
би ми тоді
крутили
романи?
А як же
пристрасть?!
ІННА (неочікуванно
серйозно): А
ти думаєш
"романи" з
чужими
чоловіками це
так приємно?
МАЙЯ:
А чому б і ні? А
що?
ІННА:
Та ну тебе.
Нічого
ЛАРИСА:
Я спати
спокійно не
зможу, якщо
буду знати,
що мій
чоловік
зраджує мені
МАЙЯ:
А ти спробуй
цього не
знати. І
будеш спати
спокійно
ІННА:
Лара, а тобі
не здається,
що якось зарано
страждати
через зраду
чоловіка,
якого ще
навіть не
існує?
ЛАРИСА:
Але ж ви памятаєте,
що сталося. Я
вийшла заміж
в 22, і він так
мене кохав -
ви собі не
уявляєте.
Здавалося, що
це на все
життя. А
потім! Його
якась простигосподи
відбила
МАЙЯ:
Ну не завжди
ті, хто
"відбивають"
чужих
чоловіків
такі як ти
кажеш. Я
свого другого
чоловіка зустріла
коли він був
втретє
одружений. Ви
ж не вважаєте
мене хвойдою?
ЛАРИСА:
А коли він
через два
місяці
попросився
назад до
мене, я дурна
його і
прийняла. А тепер
от пишу обяву.
Так що я
невірності
більше не
хочу.
ІННА:
Не переживай
ти так. З
роками у
чоловіків це
минає
ЛАРИСА:
Якщо так
розібратися,
то чоловікам
шлюб
потрібен
більше ніж
нам. Ми їм готуємо,
ми їх
лікуємо, ми
за ними
прибираємо і ще
тридцять три
задоволення.
А ось вони
нам навіщо?
МАЙЯ:
Так от якраз
для цих
тридцяти
трьох задоволень
ЛАРИСА:
Це якщо у
нього ще
настрій буде.
Діждешся від
них.
МАЙЯ:
Я ось
подумала: може
нам вистачить
і одного
оголошення?
На нього
можуть і 10 і 20 чоловіків
відповісти.
Нам на трьох
їх всіх
вистачить.
ІННА:
На двох. Я
допоможу, але
сама у ваші
ігри грати не
хочу
(вирішує). От
що. Я взагалі
нічого
писати не
буду
ЛАРИСА
(налякано) Ти
не хочеш нам
допомогти?
ІННА:
Ні, чому ж.
Просто, я
думаю, що
краще самим
подивитися
оголошення
чоловіків. Їх
в Інтернеті
напевно ж
тисячі.
Виберу
підходящих
кандидатів, зав'яжу з
ними
переписку,
перевірю, що
вони за люди. І
піднесу їх
вам на
тарілочці.
ЛАРИСА:
Та справжня
подруга. Я це
завжди знала
МАЙЯ:
А я розпочну
власний
пошук. Ти не
проти?
ІННА:
Будь ласка. У
тебе є ідеї?
МАЙЯ:
Сестра вже
давно хоче
познайомити
з якимось
вдівцем
ІННА:
Хай щастить
ЛАРИСА:
У мене теж є
ідея
МАЙЯ:
Та ти що? А ну давай
ділись
ЛАРИСА:
Поруч з нами
є парк. Так от,
там щоранку
бігають
пенсіонери. Чоловікі
не молоді,
але жваві та
спортивні.
ІННА:
Ну то й що?
ЛАРИСА:
Так от, що я
думаю
придбати
спортивний
костюм, такий
яскравий,
гарні
кросівки. Вийти
на доріжку - і
в бій за
спортсменами
МАЙЯ:
Бігати за
чоловіками?
Самій?
ЛАРИСА:
А чому б ні?
МАЙЯ:
Я ще не
настільки
перестала
поважати себе,
щоб серед
білого дня
бігати за
чоловіками. Я
звикла, що
вони бігають
за мною.
ЛАРИСА
(ображено)
В твоєму віці
слід зрозуміти,
від деяких
звичок пора
відмовитись
МАЙЯ:
В якому це
"віці"?"
ЛАРИСА:
Сама знаєш
МАЙЯ:
У мене немає
віку!
ІННА:
Заспокойтесь.
Ми втрьох побіжимо
за ними. І хто
буде швидше
бігти, тому
він і дістанеться.
ЛАРИСА:
Вам би тільки
сміятися. А я
вже все продумала.
Нікуди бігти
не треба.
Треба тільки вийти
на доріжку і
чекати. Коли
він з'явиться,
треба буде
зробити
декілька
кроків, впасти
і сказати, що
підвернула
ногу. Він
захоче
допомогти,
провести
додому. Там
ти його пригостиш
чаєм чи
кавою.. Ну а
далі – як піде
МАЙЯ:
Тільки іти до
кінця в
перший же
вечір –
я не
рекомендую.
ЛАРИСА:
За кого ти
мене маєш?
МАЙЯ:
Краще не каву
з чаєм йому
дай, а твою фірмову
курку. Тоді
він точно
захоче
залишитися.
ІННА:
Чудовий план.
Бажаю
успіхів!
(дивиться на
годинник) Вже
час
розбігатися.
Де
зустрічаємось
наступного
разу?
ЛАРИСА:
Здається у
Майї. Її
черга.
ІННА:
Отже, знову
будуть
хотдоги з
магазину
МАЙЯ:
Та ну вас!
Знову
шпильки в мій
город. Подумаєш,
мої
бутерброди
їм не
подобаються?!
ЛАРИСА:
Давайте
краще знову
до мене. Я ж
люблю
готувати.
Зроблю вам
щось смачненьке.
МАЙЯ:
Добре, але
тоді коньяк
мій
ІННА (до
ЛАРИСИ): Тоді
у тебе?
ЛАРИСА:
Коли?
ІННА:
Як тільки
знайдеться
хоч один
підходящий
кандидат
ЛАРИСА:
І коли це
буде?
ІННА:
Ну дивись,
поки знайду
вам красенів,
поки зав’яжу
переписку,
поки
перевірю як
слід... Думаю
тижнів
три-чотири
МАЙЯ:
Ого. Це довго
ІННА:
А ви поки
займайтесь
своїми
варіантами.
Лара в парк,
Майя - до
свого вдівця
МАЙЯ:
Він поки ще
не мій
ІННА:
Буде твій, ми
не
сумніваємось.
ЛАРИСА:
Тоді за три
тижні тут.
Домовились?
МАЙЯ:
Домовились.
За успіх!
Кінець
першої дії
ДІЯ
ІІ
Сцена 2
Та ж сама кімната в домі Лариси. Лариса сидить за столом, так, що її видно тільки по пояс. Інна прибирає на столі
ІННА:
Тобі
принести чаю?
ЛАРИСА:
Мені соромно
тебе просити.
Я і так створюю
тобі одні
проблеми.
ІННА:
Ой, які
проблеми?
Подумаєш,
чай! Тобі чорний
чи зелений?
ЛАРИСА:
Зелений.
Заварка
вгорі
ліворуч
ІННА:
Я знаю
Інна
йде,
повертається
із чашкою чаю
ЛАРИСА:
Дякую
ІННА:
Тістечко
хочеш?
ЛАРИСА
(винувато):
А їх нема. Я не
зробила
цього разу.
ІННА:
Я так і
подумала,
тому
принесла
сама. Ти ж з у
нас
сластьона
ЛАРИСА:
Все ти
продумала!
Ой, молодець
Інна виймає з коробки тістечка, розкладає.
Збуджено входить Майя
МАЙЯ:
Привіт
ІННА:
Привіт
ЛАРИСА:
А що з тобою?
МАЙЯ:
Уявляєте...
ІННА:
Поки ні. Що
трапилось?
МАЙЯ:
Якесь молоде
хамло в
автобусі
поступилося
мені місцем.
Яке
нахабство! Я
що схожа на
стару бабцю?
ЛАРИСА:
І ти звичайно
не сіла
МАЙЯ:
Сіла
звичайно.
Чого ж
стовбичити?
Тим паче, що
ноги вже не
тримають.
ІННА:
Може це, як ти
кажеш, хамло,
поступилося
тобі місцем
не як молодий
бабці, а як
чоловік
жінці.
МАЙЯ:
Я теж так
потім
подумала
тому й сіла
Під час цього діалогу Майя помітила перебинтовану ногу Лариси
МАЙЯ:
Боже, що у
тебе з ногою?
ЛАРИСА:
Та нічого
особливого
МАЙЯ:
Де ж це ти так?
ЛАРИСА
(змінюючи
тему) Пробач,
цього разу
нічого не
спекла. Але
Інна
принесла
тістечка. Чай
будеш?
МАЙЯ:
Не
відмовлюся
ЛАРИСА:
Інна, принеси
чаю, будь
ласка.
Інна
ставить на
стіл ще одну
чашку та
наливай чай
МАЙЯ (до
ЛАРИСИ): І
давно це в
тебе?
ЛАРИСА:
Десь тиждень
МАЙЯ:
Чому не
подзвонила?
ЛАРИСА:
А нащо на
весь світ
кричати? Що
це смертельно?
Жити буду
МАЙЯ:
Я б прийшла,
допомогла
ЛАРИСА:
Та, не
переймайся. У
тебе ж театр,
репетиції.
МАЙЯ:
А їх зараз як
раз і нема. Поскандалила
з режисером.
Цей кретин
дав мені роль
матері у
новій п'єсі. Я
йому кажу:
яка ж з мене
мати? ролі
жінок за 40 – грати
відмовляюсь,
хоч
стріляйте,
хоч звільняйте.
ЛАРИСА:
Оце молодець.
Вмієш
постояти за
себе
МАЙЯ:
А як ти тут з
однією ногою?
ЛАРИСА:
Інна щодня
приїздила, допомагала
МАЙЯ:
А дочка?
ЛАРИСА:
Ну ти ж знаєш.
Зайнята вона.
Чоловік, діти,
робота
МАЙЯ:
Ну і як же це
сталося?
ІННА:
Та розкажи
вже, Лара
ЛАРИСА:
В парку.
Пам'ятаєш мою
ідею про знайомство?
МАЙЯ:
Ну?
ЛАРИСА:
Ну. Купила я
костюм,
кросівки, все
як хотіла. Прийшла
в парк,
вийшла на
позицію. Бачу
- біжить! І не
один, а три! Ну
я і починаю
свою гру: роблю
декілька
кроків,
підвертаю
ногу і падаю...
МАЙЯ:
А вони?
ЛАРИСА:
А вони, один
за одним,
спокійнісінько
обминають
мене і
побігли дали.
Хоч би хто руку
подав, чи
спитав, що зі
мною, чому
жінка лежить
посеред
доріжки. А я
лежу і думаю:
от я дурепа, і
як же я тепер
додому дійду?
МАЙЯ:
То ти що,
по-справжньому
ногу
підвернула?
ЛАРИСА:
Ну так, авжеж.
Ти ж знаєш, що
я брехати і
прикидатися
не вмію
МАЙЯ:
Так... І довго
ти пролежала?
ЛАРИСА:
Та довгенько.
Потім бачу -
йде якийсь
алкоголік.
Він мені не
сподобався,
але прийшлось
забути про
гордість і
попросити про
допомогу
МАЙЯ:
А він?
ЛАРИСА:
Послав
МАЙЯ:
Куди?
ЛАРИСА:
Тобі точну
адресу
назвати?
МАЙЯ:
От козел. А
далі що було?
ЛАРИСА:
Я майже
втратила
надію аж
раптом біля
мене
зупинився
дуже
приємний
мужчина. Запитав
у чому
справа, подав
руку, підняв
мене,
підставив
плече і
навіть довів.
Ні, краще сказати
дотягнув до
дому. Так
малого того!
Довів до
ліжка,
викликав
лікаря і аж
тільки потім
пішов.
МАЙЯ:
Оце мужик! Що
і
симпатичний?
ЛАРИСА:
Дуже!
Ввічливий,
уважний,
інтелігентний.
Виявилось, що
він мешкає у
сусідньому під'їзді.
Наступного
дня теж
зайшов.
МАЙЯ:
Ура! О! Бачиш,
то недаремно
страждала. Поздоровляю
ЛАРИСА:
Зайшов він зі
своєю
дружиною. Теж
дуже приємна
жінка.
І...Зовсім-зовсім
ще молода.
Навіть молодша
за мене. На
цілих два
місяці.
МАЙЯ (пауза):
Що ж, знайти
чоловіка без
недоліків
досить важко.
ЛАРИСА:
Ну, а ти, Майя,
зустрічалась
з тим вдівцем,
якого тобі
сестра підкинула?
МАЙЯ (без
ентузіазму):
Ага…
зустрічалась...
ІННА:
Та вона
напевно вже і
заміж за
нього вискочила…
Чи довго
уміючи
МАЙЯ:
Дуже смішно
ЛАРИСА:
Ну так не
мовчи.
Розказуй!
Тільки з подробицями
ІННА:
Де ви
зустрічалися?
У ресторані?
МАЙЯ:
Якби ж то!
ЛАРИСА:
А де?
МАЙЯ:
У сестри.
Вона накрила
нам стіл, а
сама пішла.
Щоб інтим
створити
ЛАРИСА:
Ну і що? Був
інтим?
МАЙЯ:
Ще й який!
ЛАРИСА:
Ну то
розповідай!
Чи з тебе по
одному слову
витягувати
треба?!
ІННА:
Ну який він
із себе?
Нічогенький?
МАЙЯ:
Нічогенький.
Щось середнє
між мопсом і
тарганом, ну
трошки
зношений.
ІННА:
Ти ж обіцяла
бути менш
критичною
МАЙЯ:
Та я пам'ятаю!
Тому я сиділа
смирно
ЛАРИСА:
Інна, не
перебивай.
(до Майї)
розказуй,
розказуй
далі
МАЙЯ:
Ну що тут
розказувати?
Посиділи
трохи і тут він
каже: "Я бачу,
що вам не 18, не 35
і навіть не 53"
ЛАРИСА:
От сучий син.
А ти що?!
МАЙЯ:
А я мовчу
ЛАРИСА:
А він?
МАЙЯ:
А він
продовжує:
"Але
врешті-решт
вік для мене
не головне.
Ми з вами
дорослі люди,
епоха
романтизму
вже позаду.
Нам цікавіші
більш серйозні
речі". А я
запитаю: "Ну
що ж вас може
зацікавити у
жінці?". Він
відповідає:
Мене у жінці
може
зацікавити
все:
квартира,
зарплата,
дача, машина,
коштовності..."
ЛАРИСА:
А ти?
МАЙЯ:
Я кажу:
Квартири
нема, дачі
також, про машину
взагалі
мовчу. Що ж до моїх
коштовностей,
то в мене є
три золоті
обручки від
попередніх
трьох шлюбів.
Ваша буде
четвертою
коли ви мені
її
подаруєте"
ІННА:
Молодець,
гарно
сказала. А
він що?
МАЙЯ:
А що він?
“Чесно
кажучи” –
відповідає –:
"Майно у вас
скромне". А я
йому "У мене
ще дещо є". Ви
б бачили, як
він
стрепенувся.
“Що саме?”
А я йому:
"Душа
наприклад, а
ще очі, руки,
груди і ще
дещо, що вам
ніколи не
дістанеться"
ЛАРИСА:
Так його! А він?
МАЙЯ:
А він хоч би
хни. Йому як з
гуски вода.
Ще й каже,
нахаба: "Це
дещо і у
інших жінок
є". То я його і
послала...
шукати у
інших. Якщо
він не забув,
де це все
знаходиться.
ЛАРИСА:
З тобою краще
так не
жартувати!
Молодець.
Тобі палець в
рота не клади.
Можеш дати
відсіч.
ІННА:
Ну і
подарунок
сестра
підсунула
МАЙЯ:
Краще
сказати
підклала
свиню.
ЛАРИСА:
Ну а далі?
МАЙЯ:
Все
ЛАРИСА:
Так все? Чи…
МАЙЯ: Та все
чесно я
розказала...
Не було
нічого...
Заспокойся (силується
піднятися,
але
хапається за
поперек) От
халепа з цією
спиною
ЛАРИСА:
Болить?
МАЙЯ:
Та нормально,
до весілля заживе.
Інна, тепер
розказуй ти.
Знайшла нам женихів?
ІННА:
А уяви собі.
Знайшла
МАЙЯ:
Скільки?
ІННА:
Поки тільки
одного
МАЙЯ:
Що за людина?
ІННА:
Вдівець.
Судячи з
переписки –
мужчина
супер! Шукає
домашній
затишок. Я
думаю... віддамо
його Ларисі
МАЙЯ:
Можна
подумати, що
в мене вдома
не затишно
ІННА:
Коли я з ним
спілкувалася,
то робила так
наче це вона.
Писала, що
спокійна,
доброзичлива,
що я трішки
сором'язлива,
але в мене дуже
смачна
фарширована
курка. "Я" - це
тобто Лариса
МАЙЯ:
Якщо
потрібно, я
теж можу
курку приготувати.
У нас напроти
дуже смачна
кулінарія
ІННА:
Та господи,
якщо
потрібно,
можемо вас і
поміняти. Я
справжнє ім’я
все одно не
розкривала
ЛАРИСА:
Майя, хочеш -
бери його
собі. Я можу і
почекати
МАЙЯ: Ха, мені
чужого не
треба. Я теж
підбирати
аби що не
хочу. Я
почекаю.
Декілька
днів
ЛАРИСА:
А в нього
серйозні
наміри?
ІННА:
Серйозні і
дуже
конкретні (дивиться
на годинник).
Зараз він має
тобі
подзвонити. Я
з ним спеціально
домовилась
на конкретну
годину, щоб
ми всі були
тут.
ЛАРИСА
(налякано):
Нащо ти мій
номер дала
невідомо
кому?!
ІННА:
Не бійся, я
його
перевірила.
Він людина
відома. У
нього ім'я в
Інтернеті є.
Він вчений і
має багато
надрукованих
статей
ЛАРИСА:
Вчений? І що
мені з ним
робити?
МАЙЯ:
Те саме, що і з
іншими
чоловіками?
ЛАРИСА:
І він зараз
подзвонить?
ІННА:
З хвилини на
хвилину
ЛАРИСА
(панікує):
Ой, дівчата
дайте мені
дзеркало
ІННА:
Нащо тобі
дзеркало?
ЛАРИСА:
Треба ж
трошки
прибратися!
ІННА:
Та
заспокойся. Він
же не в гості
прийде, а
просто
подзвонить.
ЛАРИСА:
Все одно! Я
хоча б
причешусь!
Майя, принеси
гребінець.
Він у ванній
МАЙЯ
(намагається
піднятися,
хапається за
спину) Ох!
ІННА:
Що? Знову
хапає?
МАЙЯ:
Та зараз
пройде...все
буде добре
(застигає)
ЛАРИСА:
Ну як, вже
легше?
МАЙЯ:
Легше. Проте
ні сісти ні
встати, ні
навіть ворохнутись
шиєю я не
можу
ЛАРИСА:
Ляж на диван,
я тобі масаж
зроблю
МАЙЯ:
На диван
лягти я теж
не можу. Він
дуже далеко
ІННА:
Може тобі
допомогти?
Тут два кроки
пройти
МАЙЯ:
Ні. Я зараз мов
та бронзова
скульптура.
Але губами
ворушити ще
можу. Ой, а є
щось від
болю? Крім
коньяку
ЛАРИСА:
Інна, принеси
будь ласка
ліки, вони мене
у тій ...
ІННА:
Я знаю (йде)
Дзвонить телефон
ЛАРИСА:
Майя,
телефон!
МАЙЯ:
І що?
Інна швидко повертається, але дзвінки припиняються.
ЛАРИСА
(засмучено):
Ну от...
(Майї) Чому ти
не відповіла?
МАЙЯ:
А я могла?
ЛАРИСА:
Вибач, забула.
Спробуй
лягти на
підлогу
МАЙЯ:
Нащо?
ЛАРИСА:
Я все ж таки
спробую
розтерти
тобі спину.
Інна, дай
будь ласка
милиці
Інна дає Майї пігулки, стакан води. Майя випиває, сповзає зі стільця на підлогу. Інна
МАЙЯ:
Обережно!
Боляче!
ЛАРИСА:
Терпи
МАЙЯ:
Та чого ти. Не
переживай
так. Він
подзвонить
ще
ЛАРИСА:
Може так, а
може ні.
Тільки від
страху я все
одно не можу
говорити з
ним.
ІННА:
Та годі тобі.
Як дівчинка.
Ти ж красива, приємна.
Чого тобі
соромитись?
МАЙЯ (лежачи
на підлозі):
Ларка, ти ж і
справді
красива. Але
ось вогню, шарму,
кокетства
якогось - не
вистачає. А
чоловікам,
розумієш,
саме це і
подобається.
Ось подивись
на мене. Я вся
як вогонь!
ЛАРИСА:
Лежи, вогонь.
Зараз боляче
буде (енергійно
давить)
МАЙЯ:
Ой! Йой! І
справді
боляче
ЛАРИСА:
А ну спробуй
обережно
піднятись
МАЙЯ:
Не можу
ЛАРИСА:
Давай. Вставай кажу
Майя обережно підіймається
МАЙЯ (здивовано):
Відпустило.
Ти як завжди,
мене рятуєш (робить
декілька
кроків по
кімнаті, танцює)
О.
Клас! Я знову
живу! Вставай (допомогає
Ларисі
піднятися і
садить її на
стілець)
Інна відносить чашки на кухню. Дзвонить телефон
ЛАРИСА:
Знову! Бери!
МАЙЯ:
Ага-ага, мені
теж щось таке
почулося (сидить)
(Дзвінок)
ЛАРИСА:
Вже вдруге
дзвонить.
Візьму
слухавку
МАЙЯ:
Станцюй -
візьму
(ЛАРИСА підіймає милці і робить щось, схоже на танець)
ЛАРИСА:
Припини.
Втретє він
вже дзвонити
не буде
МАЙЯ
бере телефон
і ставить
його поряд із
Ларисою. Та,
налякано,
його
відставляє
подалі
(Дзвінок)
ЛАРИСА:
Та візьми
вже! Ну
поговори
замість мене.
У тебе ж язик підвішаний.
Та візьми
вже.
(Дзвінок)
МАЙЯ (відповіда):
Та
візьму-візьму
(до
ЛАРИСИ)
тільки зроби
гучний
зв'язок, що б
ти теж чула.
(піднімає
слухавку)
Алло!...
Інна тим часом повертається
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Мама?
МАЙЯ:
Ні,
Наталочко, це
Майя
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС:
Доброго дня!
А мама вдома?
МАЙЯ:
Так, так,
зараз підійде
(передає
Ларисі
телефон)
ЛАРИСА
(радісно):
Доця, привіт!
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Як
твої справи?
ЛАРИСА
(бадьоро): Все
добре.
Щоранку
гуляю, а
сьогодні
ввечері Майя
запросила
нас до себе в
театр. Як ти? Може
якось забіжиш
на хвилинку?
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Я б з
радістю. Але
на роботі завал
ЛАРИСА:
Розумію...
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Мам, я
чого дзвоню:
ти не могла б
мені грошей
трохи
підкинути?
ЛАРИСА:
Скільки?
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Ну...
Мене тут на
бенкет запросили,
треба б
нарядитись
якось: і
плаття купити
і туфлі нові.
Дай скільки
зможеш. Я
знаю там,
хоча б тисяч
7-8-10.
ЛАРИСА:
"Хоча б?""
Така сума.
Добре,
пошукаю, спробую
нашкребти.
ЖІНОЧИЙ
ГОЛОС: Дякую,
мамуля. Я
пізніше подзвоню.
Цілую
Розмову завершено. Пауза. Лариса намагається не дивитися на подруг
МАЙЯ:
Та не
переживай ти
так. У всіх
таке.
Знову дзвонить телефон
ЛАРИСА:
Це вона
знову. (відповідає)
Наташа?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Добрий
день
ЛАРИСА:
Добрий
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Це ви
"Ніжна
лілея"
ЛАРИСА
(здивовано): Я?
Інна активно киває головою
ЛАРИСА:
Ага. я
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Нарешті я
почув ваш
голос
ЛАРИСА:
Пробачте,
мені треба
надіти
окуляри (сигналізує
подругам, щоб
хтось
поговорив за
неї; але ті
відмовляються)
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ви
носите
окуляри?
ЛАРИСА:
Ні,
взагалі-то я
завжди без
них. Я одягаю
їх тільки
коли
розмовляю по
телефону
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Але чому?
ЛАРИСА:
Чому? Це
важко
пояснити.
Просто я дуже
соромлюсь
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: В
окулярах ви
почуваєте себе
більш вільно?
ЛАРИСА:
Я б так не
сказала
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ви як
завжди
жартуєте
ЛАРИСА:
Ви не могли б
передзвонити
через 2-3 хвилини?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ви
зайняті? Може
я не вчасно
подзвонив?
ЛАРИСА:
Ні-ні, вчасно.
Просто у мене
підгорає
печеня...
Тобто
смажена
курка
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Добре,
я
перетелефоную
Розмова завершується
ЛАРИСА
(поклавши
слухавку): Я
так
розгубилася.
Мабуть він
вирішив, що я ідіотка
МАЙЯ:
Щось в цьому
є. І він не
дуже
помилився.
ІННА:
Та не бійся
ти. З
переписки я
зрозуміла, що
він сором'язливіший
за тебе.
МАЙЯ:
Тоді вони
точно ніколи
не
домовляться.
Лара, давай!
Не бійся! Не
дарма ж
кажуть:
чоловіка
стидатися –
дітей не
бачити.
ЛАРИСА:
Мені не
змінитися
Дзвонить телефон. Після вагань Лариса все ж таки знімає слухавку
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: І як
там ваша
курка?
ЛАРИСА:
Яка курка? А...
так, Дякую.
все добре.
Тобто
нормально. Не
пригоріла
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: А
можна прийти
спробувати
її?
ЛАРИСА:
Ні. Іншим
разом. Вона
сьогодні
щось не дуже...
вдалась.
ЧОЛОВІЧИЙ:
Це через
мене?
ЛАРИСА:
Та ні, що ви?! Це
я прогавила,
це все моя
неуважність
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Мені
подобається,
що ви і готувати
вмієте, і
комп'ютером
володієте
ЛАРИСА(старається
бути
невимушений):
Та хто
сьогодні
цього не
вміє?...
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: А яким
браузером ви
користуєтесь?
ЛАРИСА:
Чим?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Браузером
ЛАРИСА
(довго
думає, що
відповісти):
Коли як
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: А яким
антивірусом
користуєтесь?
ЛАРИСА:
Якщо уникати
випадкових
контактів, то
віруси не
страшні.
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Але
краще
використовувати
захист
ЛАРИСА:
В такі
моменти я
одягаю маску
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: А ви
гумористка. Я
це зрозумів
ще по нашому
спілкуванню
в інтернеті.
До речі,
давно хотів
вас запитати:
ви
зареєстровані
у фейсбуці
ЛАРИСА:
Якій буці?
Де?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Класні
у вас жарти. В фейсбуці
ЛАРИСА
(ніяковіє): Ні,
Я ні з ким не
зареєстрована.
(затискає
рукою
слухавку,
звертається
до Інни) Я
абсолютно
його не
розумію.
Поговори
замість мене
ІННА: Він
говорить про компютери,
тому що теж
соромиться.
Треба якось
його підбадьорити
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Алло!
ЛАРИСА:
Так, я слухаю
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Я
хотів би
зустрітися з
вами
ЛАРИСА
(до
подруг, знову
затиснувши
слухавку):
Цікаво, і
куди він мене
покличе - на
побачення чи
на
комп'ютерні
курси?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ніжна
лілея, ви тут?
ЛАРИСА:
Я. Тут, тут.
Давайте
просто Лілі.
Мені здається
так романтичніше.
Тим більше,
що я не
зовсім
тоненька струнка.
(??)
МАЙЯ (гучний
шепіт): Хто
тебе просить
всю правду
про себе розказувати?
(Знову гра зі слухавкою)
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Алло!
Алло! Зв'язок
поганий. Я
наберу ще
раз.
Розмова завершилася
МАЙЯ:
Лора, ти
нестерпна.
Зніяковіла,
поводишся як
школярка.
ЛАРИСА:
Говорити з
ним про якісь
там браузери,
фейсбуки
я не можу. Він
напевно
якийсь
ненормальний
ІННА:
Він прислав
на електронку
своє фото. Я
на мене,
досить
привабливий
чоловік.
ЛАРИСА:
Я теж можу
відправити
фото Елізабет
Тейлор і
написати, що
це я
МАЙЯ:
Скажи чесно.
Ти просто
злякалась.
ЛАРИСА:
Так! Я боюсь! І
на побачення
з ним ОДНА я
ні за що не
піду.
(до МАЙЇ) Підеш
зі мною?
МАЙЯ:
Може, якщо ти
така
сором'язлива,
нам обом і в
ліжко лягати?
Я не проти.
Чого тільки не
зробиш
заради
подруги?
ЛАРИСА:
Сама не піду.
Хоч вбийте.
ІННА:
А знаєте, що?! І
справді
йдіть удвох.
По-перше
Ларисі буде
не так
страшно.
По-друге, якщо
між ними
нічого не
вийде, то
може Майя його
забере
МАЙЯ:
Заберу. Я
впевнена.
Дзвонить телефон. Лариса з надією дивиться на Інну. Після обміну гримасами Інна піднімає слухавку.
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Це
знову я. Зараз
мене вже
добре чутно?
ІННА:
Чудово. Мені
здається, що
ми з вами просто
поруч
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: І я вас
зараз теж
добре чую.
Навіть голос
інший. До
речі, він
мені подобається
ІННА:
А мені
подобається
ваш (кокетує)
Справжній
чоловічий
оксамитовий
баритон
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ви
певно
полюбляєте
музику?
ІННА:
Дуже. А ви?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: І я.
Зазвичай я
завантажую улюблені
мелодії з
Інтернету
тому що…
ІННА (перериває):
Давайте
домовимось
не згадувати
про Інтернет.
Ви ж
розмовляєте
з живою
жінкою, тож можна
найти і більш
цікаві теми (Лариса
схвально
киває)
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ваша
правда.
Просто Інтернет
для мене це
єдине
спасіння від
самотності,
тому я про
нього згадую
де треба і де
не треба.
ІННА:
Тоді давайте
разом і
вирішимо: як
перемогти
самотність?
ЧОЛОВІЧИЙ:
Можливо, цю
розмову
краще
продовжити
віч-на-віч
десь у кафе.
Ви згодні?
ІННА:
Можливо
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС (зраділо):
Коли?
ІННА:
Думаю десь за
тиждень
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Чого ж
так довго
чекати?
ІННА:
Певно я ще не
готова. Все
сталося так несподівано.
Тільки не
дзвоніть
сюди більше.
Я сама вам
напишу
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Добре
ІННА:
І пообіцяйте
при зустрічі
не говорити
про
комп’ютери,
інтернети і
тому подібне
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Домовились
ІННА:
І ще… Ви не
будете проти,
якщо я прийду
з подругою?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: З подругою?
Нащо?
ІННА:
Одна, при
першій
зустрічі, я буду
соромитись
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Я вас
розумію.
Приходьте з ким
завгодно.
Тільки як я
вгадаю хто з
вас двох -
саме ви?
ІННА:
Ви повинні це
відчути
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Назвіть, хоча
б своє ім'я.
ІННА:
Ви ж знаєте
його.
Ніжна Лілея
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Я мав
на увазі
справжнє ім'я
ІННА:
Справжнє?
Чарівна
незнайомка
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Вам
підходить. А
яка ви? Який
вигляд маєте?
ІННА:
Я жінка, яка
хоче мати
вигляд на 50
років
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Вік
мене
влаштовує
ІННА:
Сподіваюсь,
що і сама
Незнайомка
вас не розчарує
(кладе
слухавку)
МАЙЯ:
Ну ти
молодець. Я і
не думала, що
ти така спритна\ловка
спокусниця
ІННА:
Так все ж
заради вас!
ЛАРИСА:
Що далі?
ІННА:
Далі ми даємо
тобі тиждень
на одужання.
Після цього я
домовляюся з вашим
женихом і ми
зустрічаємось
тут знову. За
годину до
рандеву в
кафе.
Отримаєте останні
інструкції і
вперед - на
зустріч своєму
щастю!
МАЙЯ:
Інка, не забудь
і про мене. Ну...
підбери кого
небудь.
ІННА:
Та я тільки
цим і
займаюсь.
Так. Добре. Годі
балакати, у
нас попереду
важлива
зустріч.
Тиждень вам
на
підготовку.
Сцена
3
Минуло кілька днів. Лариса, красиво одягнена, міряє прикраси, роздивляється у дзеркало. Входить МАЙЯ, теж “при параді”.
МАЙЯ:
Привіт
ЛАРИСА:
Привіт!
МАЙЯ:
Ух ти. Який
шик! А ти, я бачу,
часу не
гаяла. Хоч
зараз під
вінець. А ну розвернися.
Клас!
ЛАРИСА:
Ти кажеш так
тільки щоб
мене заспокоїти.
Подивись на
себе. Он я
вирядились.
Він тільки на
тебе і буде
дивитися.
Ясно, зразу, що
він вибере
тебе.
МАЙЯ:
А чому мене?
ЛАРИСА:
Тому що ти з
нас
найкрасивіша
МАЙЯ:
Я не
найкрасивіша.
Просто не
забувай, що я
акторка і
звикла
робити собі
грим. Хочеш,
буду
дурненькою
блондинкою,
хочеш небезпечною
брюнеткою.
Можу бути
наївною,
пристрасною,
темпераментною
або холодною.
От тільки
худеньку
зіграти тепер
не можу
ЛАРИСА:
А як думаєш,
ця прикраса
мені личить?
МАЙЯ:
Ні. Перли
краще
виглядають
на темному.
До того ж,
видно, що
вони
несправжні. У
тебе ж є
натуральні.
Де вони?
ЛАРИСА:
Продала
МАЙЯ:
Тоді вдягни
оту свою
розкішну
золоту брошку.
ЛАРИСА:
Її я теж
продала
МАЙЯ:
Коли ти
встигла? Я ж
недавно на
тобі її бачила
ЛАРИСА:
Ну просто
розумієш,
Наташі були
потрібні
гроші
МАЙЯ:
Можеш не
продовжувати.
Добре, я дам
тобі своє
кольє, а сама
одягну твої,
так звані, перли.
ЛАРИСА:
Та ну. Мені
якось
незручно
МАЙЯ:
Не переживай.
Я ж так би
мовити буду
сидіти на
лаві
запасних. Давай
краще
поглянемо
як воно буде
(Жінки обміняюються прикрасами та дивлять у дзеркало)
ЛАРИСА:
Цікаво, цей
чоловік
високий чи
низький?
МАЙЯ:
Для тебе це
так
принципово?
ЛАРИСА:
Авжеж. Якщо
він низький
то не можна
одягати
туфлі на високих
підборах
МАЙЯ:
От чорт, я й не
подумала про
це. Одягла свої
святкові. А
вони тиснуть
жах! Проте
ніжки в них
просто бомба
(роздивляється
свої ніжки)
ЛАРИСА:
А я років пять
вже підбори
не носила.
Ногам важко
МАЙЯ: Терпи як я.
Раз на п'ять
років можна
трохи
постраждати.
А як ти
думаєш,
плаття у мене
не надто відкрите?
Все ж таки
шкіра вже не
та!
ЛАРИСА:
Я дам тобі
шифоновий
шарфик.
Пов’яжи
навколо шиї і
буде те що
треба. Інна
казала, що
обрала кафе в
якому не дуже
яскраве
світло
МАЙЯ:
От молодець,
все
продумала
ЛАРИСА:
Зроби мені
поки манікюр
МАЙЯ:
Сідай
(Майя починає робити Ларисі манікюр)
ЛАРИСА:
Коли я
була молодою,
то завжди не
розуміла -
чому жінки у
віці так
переймаються
своєю
зовнішністю?
І плаття і косметика
і прикраси… А
зараз думаю
чому молоді
так за це
переживають?
Вони і без
прикрас
гарні та
стрункі.
МАЙЯ:
В їхньому
віці не
зрозуміти, що
колись
постарієш. А
ми це вже
розуміємо.
Правда нам до
старості
далеко, але
вже ближче
ніж раніше.
ЛАРИСА:
Це точно…
Щось Інна
затримується
МАЙЯ:
А нащо вона
нам? Місце
знаєм, час -
також
ЛАРИСА:
А як же
інструкції?
Вона ж з ним
довго
переписувалась,
а ми про
нього нічого
не знаємо. Та
й невідомо,
що він знає
про мене
МАЙЯ:
Та на місці
все побачимо
і розберемось
ЛАРИСА:
Ні! Інна
повинна мене
навчати. Я й
гадки не маю,
про що з ним
говорити. І
взагалі я боюся
цих оглядин.
МАЙЯ:
Чого їх
боятися?
ЛАРИСА:
Знаєш, що? Іди
сама.
МАЙЯ:
Ні, право
першої ночі
належить
тобі. Відбирати
жениха у
подруги я не
збираюся. Я звісно
стервозна,
але не
настільки. До
того ж, Інна
тоді мене уб'є.
ЛАРИСА:
Та де ж вона?
(Входить
Інна)
ІННА:
Я тут
ЛАРИСА:
Нарешті. Я
вже почала
турбуватися
ІННА:
Ох які ви
гарні! А ну,
покажіться.
Дефіле,
мадам, дефіле
(Лариса
і Майя ходять
туди-сюди,
демонструючи
себе і
вбрання)
ІННА:
Розкішно!
Чудово! Він
просто впаде!
Лара, а де
твоя
знаменита
бабусина
брошка?
МАЙЯ:
Там же де і
кришталь з
перлами
ІННА:
Зрозуміло (до
ЛАРИСИ): Ти
свою Наташку цим
тільки розбешуєш
ЛАРИСА:
А що робити? Я
хочу щоб вона
мене любила
МАЙЯ:
А ти
подумала, що
буде коли
твої резерви скінчаться?
ІННА:
Так, не
будемо про це
зараз. Ви
готові?
ЛАРИСА:
Майже
ІННА:
Тоді
слухайте. Він
чекатиме на
вас за столиком
о шостій.
ЛАРИСА:
А як нам його
впізнати?
ІННА:
Прикмети
такі:
темно-сірий
костюм, синя
краватка,
коротке сиве
волосся
МАЙЯ:
Сиве це
погано
ІННА:
Добре,
Маєчка, я
візьму до
уваги. Наступного
разу підберу
тобі лисого
(голомозого).
А і ще: в руках
він
триматиме
книгу в червоній
обкладинці,
щоб було
помітно.
ЛАРИСА:
А книга
мабуть про
комп'ютери
ІННА:
Ні, це буде
поезія! І він
взагалі-то не
якийсь там айтішник,
а спеціаліст
з фізики
твердого
тіла
ЛАРИСА:
Ой, і ще краще!
Як не одне,
так інше
МАЙЯ:
А як він по
часті м'якого
тіла?
ІННА:
Та ну тебе! Як
непристойно.
Так, щоб ви розуміли
– імен ваших
він не знає.
Тільки Ніжна
Лілея та її подруга.
Все.
Зорієнтуєтесь
на місці.
МАЙЯ:
А себе як він
назвав?
ІННА:
Коли
дізнався, що
з ним
спілкується
Ніжна Лілея?
_______________, то
назвався _______________.
_______________________________________
(Мабуть з
натяком, щоб
вона до нього
притулилася)
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
МАЙЯ:
Чудово. Дуже
вишукано. Ще
такого ________________ мені
в житті не
вистачало
ЛАРИСА:
А музика в
тому кафе є?
ІННА:
Не тільки
музика, але й
танці!
ЛАРИСА:
Жах! А якщо
він
запросить
танцювати? Я
цього не
робила років
тридцять. А
те, що я колись
вміла ніхто
вже давно не
танцює.
МАЙЯ:
Не хвилюйся. Я думаю,
що і він не кожного
дня по
дискотеках
скаче
ЛАРИСА:
Давайте
згадаємо
хоча б танго
МАЙЯ:
Хто зараз
танцює тано?
ЛАРИСА:
А що зараз
танцюють?
ІННА:
Не знаю.
Подзвони
Наташі
спитай
ЛАРИСА:
Та їй вже
давно не до
танців. Краще
онуці подзвоню
ІННА:
Ну спробуй
ЛАРИСА
(набирає
номер): Світланка,
привіт. Як ти?
А… біжиш.
Скажи тільки,
а що зараз
люди
танцюють? Ну
які танці…
Чого питаю?
Та… кросворд
розгадуємо.
Здається
шість літер?
Не знаєш? А
якщо не
шість? Так…що
ж тоді?
Зрозуміло
(кладе
слухавку)
МАЙЯ:
Ну що?
ЛАРИСА:
Вона каже, що
ніщо ніяк не
називається.
Кожен танцює,
хто на що гаразд.
МАЙЯ:
Ну що ж. Тим
краще. Тоді
вільний
стиль! Репете?
Лара - музику!
(Лариса
і Майя
починають
танцювати)
МАЙЯ:
Інна, давай
до нас!
ЛАРИСА:
Струсонемо
пісочком!
Красуні танцюють: спочатку повільно, потім швидше. Інна приєднується до них. Танець закінчується. Жінки без сили падають на диван і крісла
ІННА:
Ну і танці
тепер пішли.
Я зараз
згадала
княгиню Маттерних,
коли вона
вчилась у
вісімдесят
років танцювати
чарльстон, то
сказала: “В
мій час такі рухи
жінка могла
дозволити
собі тільки в
ліжку”
МАЙЯ:
Це було
прекрасно. Я
хочу ще. Лара,
дай мені
валідолу. І
ми
продовжимо
ІННА: Побережіть
сили на
побачення,
там
натанцюєтесь.
Давайте. Вже
час
ЛАРИСА:
Вже? Я боюсь…
Скажи, а про
що з ним говорити?
ІННА:
Про що захочеш
МАЙЯ:
Та не бійся.
Говорити
буду я. Мені
це як дурному
з гори…
ІННА:
Майя. Не
забувай, що
побачення у
Лари. А тебе
інколи
забагато. І у
тебе рот
ніколи не
закривається.
Не забувай,
сьогодні ти –
друга
скрипка. А от
якщо він Ларі
не підійде,
а тобі сподобається
- тоді вже
міняйтесь
ролями.
МАЙЯ:
Не бійся. Я
можу бути не
тільки
другою скрипкою,
а й третім
контрабасом.
(Лара
все більше
боїться)
ЛАРИСА:
Та не хочу я
бути ні
першою ні
другою
скрипкою. Я
взагалі без
Інни там не
справлюсь. Ти
з ним місяць
переписувались,
невідомо про
що, а мені
прийдеться
там сідити
і очима
кліпати… не
буду знайти
що й казати. От
запитає він
мене: “Скілька
зараз коштує
півкіло
браузерів? І
що мені сказати?
Ти ж навіть
не сказала,
що і як.
ІННА:
Що правда, то
правда. Але ж
зараз вже
пізно
розповідати
ЛАРИСА:
То ходімо з
нами
ІННА:
Я? Ти що з
глузду
з'їхала? Іти
утрьох?
ЛАРИСА:
А що такого?
ІННА:
Лар, у нього
грошей не
вистачить заплатати
за чотирьох
ЛАРИСА:
Я заплачу
МАЙЯ:
Його кіндратій
схопить коли
він нас усіх
трьох одразу
побачить
ЛАРИСА:
А я без Інни
не піду.
Крапка. Не
піду і все. І
не вмовляйте.
ІННА:
Але я навіть
не одягнута.
Ви он - які красуні,
а я… Ну куди це?
(показує на
свій одяг) Як
сіра мишка
ЛАРИСА:
Та ти і так
красива
ІННА:
Я розумію, ти
боїшся і
шукає
причину щоб
втекти.
МАЙЯ:
Але це
некрасиво.
Інна
старалась,
знайшла для
тебе людину,
а ти вередуєш
ЛАРИСА:
Та кажіть що
хочете, а без
Інни я туди
не піду. (до
Інни) НУ будь
ласка.
Посидиш з нами
півгодинки,
а далі нам
буде легше.
МАЙЯ
(до ІННИ): Ну що
з нею робити?
Йди замість
мене
ІННА:
Як це замість
тебе? Так,
Лара, не
вигадуй.
Майя, дай їй
валер’янку, а
то вона вже
тремтить від
страху
(Майя
дає ліки.
Капає в
стакан)
ЛАРИСА:
Майя, ти ж
готувалася,
одягалася і ні
підеш? Тоді і
я не піду
(Лариса сідає, по її вигляду зрозуміло, що вона “паралізована” і не може поворухнутися.)
ІННА:
Та чорт з
вами. Пішли
всі разом. Півгодинки
посиджу з
вами і
додому.
ЛАРИСА
(палко): Дяяяякую
ІННА:
Знала б - не
починала б з
вами цю гру
МАЙЯ:
Лара, а я
повернусь з
тобою і в
тебе і заночую,
якщо ти не
проти. Або
якщо ти не
запросиш
його до себе
ІННА:
Та пішли вже. І так
запізнюємося
(Жінки
йдуть до
виходу, але
Лариса
зупиняється)
МАЙЯ:
Стійте!
Дзеркало
(Всі
шикуються
біля
дзеркала)
ІННА:
Ну! З богом!
(Йдуть)
Сцена 4
Кімната Лариси увечері того ж дня. Входять Лариса і Майя. Вони повернулися з кафе і вигляд у них роздратований і незадоволений
МАЙЯ:
Ну, слава
богу.
Доплелись.
Треба зняти ці
чортові
туфлі. Ну
нарешті!
ЛАРИСА:
Болить?
МАЙЯ:
А ти як
думаєш?
Найгірше те,
що на мої ноги
він навіть і
не глянув.
Можна було
одягти калоші
або й взагалі
не взуватися.
ЛАРИСА:
На моє плаття
він теж не
звернув уваги
. У будь якому
разі, нічого
не сказав про
нього. А я
сьогодні так
затягнулась…
ледве дихала
МАЙЯ:
Ні. Я
розчарована.
Хіба це
чоловік? Точно
спатіфілус
???____________________ якийсь
ЛАРИСА:
Ну чого ти?
Він
симпатичний,
ввічливий,
галантний. І
вечерю
вишукану
замовив… Ех…
Шкода
МАЙЯ:
Ти дуже
переживаєш?
ЛАРИСА:
Правду
кажучи так
МАЙЯ:
Що, прямо так
сподобався?
ЛАРИСА:
Не в цьому
справа. Просто
коли мрієш,
готуєшся, а
потім
залишаєшся
ні з чим
(Знать судьба
такая век одной
качаться)
“Але,
видно, вже
така судьба
мені. Видно,
це такий у
нас прогрес. ...Німо
плачуть у Мигії
камені,
Янголи ці,
скинуті з
небес.”
МАЙЯ:
Ти сама
винна. Треба
коли він
запитав “Хто
із вас Лілея?”
чітко
відповісти
“Я!”. А ти мнешся…
“Хто з нас трьох
вам більше
сподобається
- та і є Лілея”
ЛАРИСА:
А він так
ввічливо
відповідає:
“Ви всі мені
подобаєтесь”
МАЙЯ:
І тут Інна
вступає “Ви
дуже
галантний.
Але всі троє
вам не
дістануться”
ЛАРИСА:
А він у
відповідь:
“Це вже стає
схожим на суд
Паріса:
ви змушуєте
мене обирати
серед трьох
богинь”
МАЙЯ:
Так...почав
звісно
красиво. А от
далі
ЛАРИСА:
І не кажи..
Вечір
сюрпризів
МАЙЯ:
Після такої
зустрічі
треба
розслабитись.
У тебе є щось? Давай хоч
вип'ємо
нормально.
Тут на нас
вже ніхто не
дивиться.
(Лариса ставить бокали на стіл та наповнює їх)
ЛАРИСА:
Ну що, вип'ємо
і про все забудемо?
МАЙЯ:
Ні. Я цього
забувати не
збираюсь
Жінки
випивають
МАЙЯ:
А Інна наша,
ач...
ЛАРИСА:
Та не каже
МАЙЯ:
Ось і
покладайся
на подруг.
ЛАРИСА:
Хто б міг
подумати? Не
знаю навіть як
тепер з нею і
поводитись
МАЙЯ:
А ти її
просто не
пускай до
себе і все. Я, наприклад,
бачити її не
хоч
(Входить Інна. Вона у тому ж просто платті, але щось у ній змінилося. Хода легша, голос мякший, на обличчі - легка усмішка. В руках - квіти.)
ІННА:
Привіт!
Лариса
і Майя не
відповідають
ІННА:
Я трохи
затрималась
у кафе. Ви
забули квіти.
Куди їх
поставити?
Лариса і Майя продовжують мовчати. Інна занепокоєна. Усмішка зникає
ІННА:
Ви чого
мовчите?
МАЙЯ (демонстративно;
ніби не
помічаючи
Інну):
Ларочко, а давай
вип'ємо. За
порядних
жінок! За
чудових подруг.
За таких,
знаєш, які
завжди
прийдуть на допомогу,
скромних,
серйозних, за
тих, хто не
бігає за
мужиками, а
сидить за
комп'ютер або
читає книжки,
затверджені
Міністерством
освіти!
ЛАРИСА:
А ти знаєш
таких? От я
особисто
таких не
зустрічала
МАЙЯ:
Тоді вип'ємо
за нас
красивих. У
нас правда і
комп'ютерів
немає, і в Інтернетах
ми ні бум-бум,
зате ми з
тобою нікого
не обманюємо
і не зраджуємо.
За нас з
тобою,
подруго!
Лариса і Майя випивають
ІННА:
Дівчат, я не
розумію. Ви
що,
образились на
мене?
МАЙЯ:
Лара, а ти
чула якийсь
шум. Хтось
здається
сюди зайшов.
ЛАРИСА:
Мені теж так
здалося.
МАЙЯ:
Може до тебе?
Ти не
замовляла
нічого?
ЛАРИСА:
Ні!...
МАЙЯ:
То треба було
двері
зачиняти. А
ти знаєш цю
особу?
ЛАРИСА:
Вперше бачу
МАЙЯ:
І я.
Сподіваюсь,
що і в
останнє.
Поясни їй,
будь ласка,
що
присутність
сторонніх
тут не бажана
ІННА:
Та годі вже
вам. Кінчайте
клеїти дурня.
Чим ви
незадоволені?
ЛАРИСА:
І ти ще маєш
нахабство
питати? Влаштувати
оглядини,
ніби мені, а
він з першої
хвилини прилип
до тебе як
омлет до
сковорідки. І
так увесь вечір.
ІННА:
Але ж я не
винна, що так
вийшло
МАЙЯ:
А хто винний?
ІННА:
Я що
загравала з
ним?
Кокетували?
Чи розфуфирились
як сингапурська…
Та і взагалі,
я не хотіла
йти. Ви мене
самі потягли!
ЛАРИСА:
І тим не менш.
Говорила з
ним не змовкаючи
так, що аж гай
шумів.
ІННА:
Так,
говорила. Але
про що? Я вас
хвалила увесь
час, вас
рекламувала.
МАЙЯ:
І за це
отримала від
нього
комплімент:
“От за що ви
мені
подобаєтесь,
так це за
вашу скромність”
ЛАРИСА:
Ні, це було не
так. “За що ви
мені ще
більше подобається,
так це за
вашу
скромність”
МАЙЯ:
Правильно. ЩЕ
БІЛЬШЕ
ІННА:
Я поки не бачу
в чому мій
злочин. В
чому я винна?
В тому, що
сподобалась
йому?
МАЙЯ:
І в цьому теж.
Ти повинна
була цього не
допустити
ІННА:
Ну… може ти
десь і права
ЛАРИСА:
Скажи чесно,
а він тобі
теж сподобався?
ІННА:
Так…
МАЙЯ:
А ще кажеш, що
не винна
ІННА:
Я і сама не
помітила, як
це сталося.
Він так багато
знає, такий
дотепний.
Мені з ним
було цікаво і
я якось
захопилась
розмовою.
Так, здається,
я й справді
винна. Треба
було одразу піти
МАЙЯ:
Постійно
звинувачувала
нас у легковажності,
прикидалася
правильною, а
сама,
виявляється,
готова
приклеїтись
до першого
стрічного
піджака
ІННА:
Ні до кого я
не тулилася.
Я навіть телефон
йому свій не
дала. І він не
знає мого імені.
МАЙЯ:
Ой перестань!
Лицемірка
ЛАРИСА:
Майя досить!
МАЙЯ:
Ні, не досить. Ти забула,
як вона наставляла
мене перед
побаченням?
“Пам'ятай, Майя,
ти сьогодні
тільки
подруга,
друга скрипка”.
Друга
скрипка,
Третій
контрабас. І
як тепер ця....
валторна
буде нам в
очі дивитися?
ІННА:
Що сталося,
те сталося. І
що ж з цим
робити?
МАЙЯ:
Що робити?
Піти! Тобі
тут не раді
ЛАРИСА:
Майя!
(Майя мовчить)
ІННА:
Добре, я піду.
І більше
ніколи не
прийду (йде
до виходу)
ЛАРИСА:
Інна,
почекай. Куди
ти?
(Інна, зупинившись на мить біля виходу, швидко виходить)
ЛАРИСА
Що ти
наробила?
Тобі не
здається, повели
себе як звичайні
баби? Немає
чоловіка -
дружимо, є
чоловік - не
дружимо.
МАЙЯ (розкаюючись):
Щось мене
занесло. Як
завжди. А з
іншого боку,
подумай:
стара діва
перед нашим
носом краде
нашого ж
жениха.
ЛАРИСА:
Правду
кажучи, він
такий же наш,
як і її. І
навіть
більше її ніж
наш. Вона ж
його
вибирала,
вона з ним переписувалась.
Ясно, що він
їй більше
підходить.
МАЙЯ:
Ну ти й тютя.
Ти надто м’якосердечна,
Лара
ЛАРИСА:
Ну вже яка є. І
мені її
шкода. Вона
розумна,
віддана, а
таким
зазвичай і не
везе. Я подзвоню
їй (бере
мобільний)
Інна?
Повернись.
Будь ласка,
не сердся.
Повернись, я
благаю. Мені
треба
сказати тобі
щось дуже
важливе. Ні.
Телефоном не
можу. Приходь.
Майя? Майя
вже пішла.
Добре, Чекаю
(завершує
розмову).
Зараз прийде
МАЙЯ:
Нам треба
було одразу
віддати їй цього
жениха. Ми з
тобою все ж
таки були
заміжні,
знаємо, що це
таке. А вона
ні. Хай теж
скуштує
цього щастя.
Входить Інна. Побачивши Майю, вона завмирає
ЛАРИСА:
Заходь,
заходь
ІННА:
Ти хотіла
сказати мені
щось дуже
важливе.
МАЙЯ:
Ін, спочатку
важливу
новину скажу
тобі я: я
дурепа і
стерво.
ІННА:
Це не новина.
МАЙЯ:
Я думала, що
про це знаю
лише я одна.
ІННА:
Про це знають
як мінімум ще
дві твої подруги
і три
колишніх
чоловіка, що
втекли.
МАЙЯ:
Ти маєш право
сердитись на
мене. Я себе
поводилася,
м'яко кажучи...
поганенько.
Я себе за це
зневажаю.
ІННА:
А знаєш, що я
тобі скажу.
Хоча ти дуреп
і стерво, але
я тебе люблю (йде на
зустріч Майї)
МАЙЯ:
Значить мир?
ІННА:
Куди ж ми
дінемось
одна від
одної
Інна та Майя обіймаються
ЛАРИСА:
От і добре.
Сідай, випий
чогось
ІННА:
Дякую, не
хочу
ЛАРИСА:
А ми тут з
Майкою трохи
прийняли
ІННА:
Та я бачу
ЛАРИСА:
Ти пробач
нас, будь
ласка
ІННА:
Я розумію, що
ви ображені.
Але я у Лариси
нічого не
забирала. До
того ж у неї
дочка, онуки,
а я зовсім
одна
ЛАРИСА:
Ти ж сама говорила,
що тобі добре
бути одній
ІННА:
Мало чого я
говорила! (пауза) Коли
мені було
двадцять три
я закохалася
в одруженого.
Ми говорили
про Моцарта,
італійський
Ренесанс, про
поезію
срібного
віку. Коротше
кажучи про
все, та
тільки не про
одруження.
Тобто він
казав, що
дружину не
любить,
фактично з нею
не живе, що
незабаром
розлучиться:
ну там півроку-рік,
от тільки
дитина
підросте і так
далі. Я
вірила,
чекала,
сподівалася.
А тим часом, у
тієї дружини,
з якою він
нібито не живе,
якимось
чином
народилися
друга дитина.
І знаєш,
скільки
тривала ця
історія?
МАЙЯ:
Роки два-три?
ІННА:
Чотирнадцять.
Тільки за
чотирнадцять
років ми
остаточно
розійшлися. І
після цього у
мене нічого і
ні з ким.
МАЙЯ:
Чому ти не
розповідала
цього раніше?
Я б тоді не
жартувала
так по-дурному.
ЛАРИСА:
Ти
переживаєш,
що у тебе
немає дітей?
А якби були,
думаєш було б
краще? Ось у
мене і дочка
і онука. А я
одинока. Вони
вже дорослі і
я їм більше
не потрібна.
Приходять
раз на рік - на день
народження. І
знову на рік
зникають.
МАЙЯ:
Що ви хизується
своїми
нещастями? Я
могла б
заплакати, та
вії
нафарбовані.
Беріть з мене
приклад: я
собі не
дозволяю
скиглити.
Принаймні на людях.
ІННА:
Тобі легко
казати. Ти в
театрі
працюєш, у
тебе цікаве
життя. А в
мене нікого і
нічого.
МАЙЯ:
Та у тому то й
справа, що в
театрі я вже
давно не
працює. Мене
“з почестями
відправили
на пенсію”,
вірніше краще
сказати
викинули.
Викинули
мене з театру.
ІННА:
Коли?
МАЙЯ:
Та вже майже
рік
ЛАРИСА:
А чому нам не
розповіла?
МАЙЯ:
Навіщо?
ЛАРИСА:
А навіщо було
нас
обманювати?
МАЙЯ:
Я не вас, я
скоріше себе
обманювала.
Щоб легше
було. Були
плани, надії,
успіхи та поразки.
А що зараз?
Кашка,
йогурт, ліки
(пігулки)?
ЛАРИСА:
А я ще думала:
ти постійно
про класні
ролі
розповідаєш,
а до театру
не запрошуєш.
То Леді
Макбет, то
французька
королева
МАЙЯ:
Яка там
королева.
Добре що хоч
не Баба Яга у
дитячих
казочках…
дітей лякати.
ЛАРИСА:
А як же ти
зараз живеш?
Невже на пенсію?
МАЙЯ:
Пенсії зараз
на порядні
похорони не вистачить,
не те що на
гідне життя.
Нічого. Знайшла
собі іншу
професію.
ЛАРИСА:
Яку?
МАЙЯ:
Майстер
нігтьового
сервісу
ЛАРИСА:
Це як?
МАЙЯ:
Як ти
відстала від
життя. Це манікюрша
тепер так
називається
ЛАРИСА:
З актриси в манікюрши?
МАЙЯ:
А що? Це зараз
досить престижно.
І жива
копійка
водиться.
Годі вже про
мене. Міняємо
тему. Ін, ти
краще скажи,
щоб там у
тебе з твоїм зізіфусом
намічається
далі?
ІННА:
Нічого. Я
коли від вас
пішла
подумала - а
нащо мені
змінювати
життя? Нічого
хорошого з
цього не
вийде. І
вирішила
більше не зустрічатися
з ним.
ЛАРИСА:
Він же тобі
напише
ІННА:
А я не
відповім
МАЙЯ:
Від
зателефонує
ІННА:
У нього нема могу
номеру
МАЙЯ:
По-моєму, ти
робиш
помилку
ІННА:
Все моє життя
- одна велика
помилка
МАЙЯ:
Та він
класний
мужик. Якраз
для тебе
ІННА:
Годі вам вже
випивати,
давайте в
карти
зіграємо. Це
нас всіх
заспокоїть.
Лариса прибирає зі столу і роздає карти
МАЙЯ:
Хто перший
ІННА:
Лара
Жінки починають грати
ЛАРИСА:
А гарна
погода на
вулиці? Бузок
цвіте
ІННА:
Не люблю
весну
МАЙЯ:
Я теж. Для нас
вже
наступила
осінь. Тільки
правда не
золота
ІННА:
Та вже не
осінь. Зима
МАЙЯ:
Треба з
вдячністю
приймати
будь-яку пору
року та й
будь-який
вік. В нашій
осені теж є
своєрідна
краса.
Коротка, але
яка дивна пора
ІННА:
Не знаю чи
дивна, але
коротка це
точно
МАЙЯ:
Нічого
страшного. (Перший
млинець
нанівець).
Все одно,
рано чи
пізно, але ми
свого
доб’ємось.
ІННА:
До речі, Майя,
не встигла
сказати. Я
знайшла тобі
класного
жениха. Під
твій характер
підбирала.
Днями він
хоче
зустрітися з
тобою у кафе.
МАЙЯ:
Дякую. Але
цього раз я
піду сама. І в
інших туфлях
ІННА:
Ну що, розбігаємося?
Пізно вже...
МАЙЯ:
Так, пора
відпочити,
день був
важким.
(встає,
тримаючись
за поперек)
ЛАРИСА:
Що, знову
спина?
Болить?
МАЙЯ:
Ага. Особливо
коли сміюсь
ЛАРИСА:
Ти ж хотіла у
мене
залишитись
МАЙЯ:
Та ні,
нормально.
Поїду додому
(Жінки
прощаються.
Дзвонить
телефон)
ЛАРИСА:
Це Наташа
(піднімає
слухавку):
Алло
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Доброго
вечора.
Вибачте, що
телефоную у
таку пізню
годину, але я
не можу
дочекатися
ранку. Я вже
скучив
ЛАРИСА
(здивовано):
Куди ви
телефонуєте?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС:
Дорога, Лілі,
ви що, мене не
впізнаєте?
Правда? У вас
дивний
телефон, Мені
здається, що
він змінює
голоси
ЛАРИСА
(затиснувши
слухавку) Він
думає, що це
телефон Інни.
Вона ж іншого
номеру йому
не давала.
Інно, будеш з
ним
розмовляти?
Інна негативно киває головою
МАЙЯ:
Чого ти її ще
питаєш? (забирає
у Лариси
слухавку і
вкладає її в
руку Інни)
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Алло!
ІННА (тихо): Так,
я вас слухаю
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ось
тепер я чую,
що це саме ВАШ
голос
ІННА:
Навіщо ви
подзвонили?
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Я
просто хотів сказати
що ви та сама,
яку я так
довго шукав. Я
маю на увазі
не в
Інтернеті і
не за оголошеннями.
Я шукав вас
все життя
МАЙЯ (до
ЛАРИСИ): Зроби
тихіше
ЧОЛОВІЧИЙ
ГОЛОС: Ви
мене чуєте?
Лариса забирає слухавку, зменшує гучність та віддає її Інні
ІННА (тихо):
Так, так, я чую.
ЛАРИСА
(до МАЙЇ):
Ходімо на
кухню.
Стільки посуду
треба вимити
(Чоловічий голос щось каже Інні. Але ми вже цього не чуємо)
ЛАРИСА і МАЙЯ тихенько йдуть. Інна продовжує розмову по телефону. Голос її стає м’якшим, на обличчі знову з'являється усмішка
ІННА:
Дякую… Вам
так тільки
здається, ви
ж зовсім мене
не знаєте…
Зустрітися?
Прямо зараз?
Але ми ж
тільки… Ви
щасливі?
Правда? Я теж…
Розмова продовжується. Але ми не будемо її підслуховувати.
Покидаємо наших красунь. Побажаємо їм здоров'я і щастя?
КІНЕЦЬ