Валентин Красногоров

 

 

 

 

 

 

Три красуні

Три красавицы

 

Комедія на дві дії

 

Переклад з російської Богдана Головченка

 

 

 

 

Увага! Всі авторські права на п'єсу захищені законами Росії, міжнародним законодавством і належать автору. Забороняється її видання та перевидання, розмноження, публічне (прилюдне) виконання, переклад на іноземні мови, внесення змін до тексту п'єси під час вистави без письмового дозволу автора.

 

 

 

 

 

Контакты:

WhatsApp/Telegram          +7-951-689-3-689

               (972)-53-527-4146, (972) 53-527-4142

e-mail:   valentin.krasnogorov@gmail.com

Cайт:   http://krasnogorov.com/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

© Валентин Красногоров

 

 

 

 

АННОТАЦІЯ

Три подруги – самотні жінки «золотого віку» – вирішують змінити свою долю та знайти собі супутників життя. Ця тепла комедія переконує глядача в тому, що роки не є на заваді пошукам любові та щастя. 3 вікові жіночі ролі. Інтер'єр.

 

 

 

 

 

 

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

 

ІННА

ЛАРИСА

МАЙЯ

 

 

Кожній із цих милих жінок минуло 50 років.

 

Дія відбувається у наші дні. Місце дії всіх чотирьох сцен – кімната в будинку Лариси.

 

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

СЦЕНА 1

 

 

Завіса піднімається і відчиняє нам кімнату в квартирі Лариси. Лариса, Інна та Майя грають у карти. Хазяйка квартири – мила домашня жінка. Вона добра, привітна та миролюбна. Її чоловік (що правда, у неї, як і її подруг, немає чоловіка) був би нагодований, напоєний, доглянутий і цілком щасливий. Майя одягнена яскравіше за інших, вона жива, темпераментна, мовчата і явно не втратила інтерес до протилежної статі. За поведінкою Інни відчувається, що вона звикла стримувати свої емоції та керувати собою. Різниця в характерах не заважає жінкам багато років підтримувати тісну дружбу.

 

ЛАРИСА: Сімка

ІННА: Валет (пауза.) Майя, не спи. Твій хід

МАЙЯ: Я й не сплю. Просто думка прийшла: от сидимо ми тут і граємо в якісь дурнуваті карти замість того щоб змінювати своє життя

ІННА: Це нам з Лорою треба щось міняти. А що ти. У тебе життя чудове: ти ще працюєш, граєш в театрі

ЛАРИСА: Ага. І чомусь зовсім не запрошуєш нас свої вистави подивитися

МАЙЯ: Ви хочете знову дивитися Чехова? Вже десять років одна й та сама вистава. Чи якусь сучасну муру з матюками? Театр зараз такий, що грати в ньому соромно. Тому і не запрошую.

ІННА: А чого це ти про життя саме зараз задумалась? На тебе це не схоже

МАЙЯ: Я знаю. Я знаю, ти звикла, що з нас двох: я завжди весела і бездумна, а ти – завжди серйозна і сумна. Але, уяви собі, думати можеш не тільки ти.
Зі мною теж таке буває

ІННА: Але ж для цього має бути якась причина?

МАЙЯ: Ні. Немає.  (після паузи): Сестра написала, що знову виходить заміж. І, що вона дуже щаслива. Вона старша за мене на два роки. А ми тут в якісь карти граємо (кидає свої карти на стіл).

ЛАРИСА: Я теж не хочу грати (збирає карти). Сьогодні подзвонила Наташа і сказала, що онуки вже дорослі і це літо вже хочуть провести без мене. Просто не знаю. як я без них.

ІННА: Може варто вже пожити для самої себе. Давно пора.

ЛАРИСА: Пора-пора. Тільки я вже якось звикла жити тільки для когось. (зітхає). Може чаю?

МАЙЯ: Знаю я твій чай. Після твого чаю з тістечками і пирогами тижнями доводиться сидіти на дієті.

ЛАРИСА: Тоді без пирогів? Просто по чашці кави?

МАЙЯ: Кава з плітками. Це вже по-нашому

ЛАРИСА: От і добре (ставить на стіл піднос з чашками, блюдечками, і.т.п)

МАЙЯ: Дівчата, як вам мій манікюр?

ІННА: Дуже сміливо. У кого робила?

МАЙЯ: Сама

ЛАРИСА: Клас (наливає каву). А мені зможеш зробити? Взагалі так давно вже хочу до хорошої перукарні, салону. Але ціни…

ІННА: І не кажи. Гроші це прокляття

МАЙЯ: Особливо коли їх немає. Тим більше з теперішніми цінами. Але я не сумую. Життя трагічне, проте пенсія комічна.

ЛАРИСА: Але ж ти ще працюєш

МАЙЯ (похмуро): Працюю. Але ким? Артисти непогані люди, проте у них є один великий недолік: грошей завжди не вистачає. Ти не уявляєш як це огидно рахувати кожну копійку

ЛАРИСА: Чому ж не уявляю? Пенсія сама знаєш. Ліки купити нема на що. Добре що хоч медсестрою працювала і можу десь-щось підзаробити: то доглядальницею (сиділкою), то масаж зроблю

МАЙЯ: Робота це погана звичка, якої треба позбавлятись.

ЛАРИСА: Правда, всі ці пігулки тільки гроші на вітер. Від старості ліків нема.

МАЙЯ: Лора, ми давно домовилися не казати це страшне слово

ЛАРИСА: А я і кажу від ннн-років вони точно не врятують.

МАЙЯ: Щось розмови у нас сумні. Порядні люди п'ють каву не з плітками, а з коньяком. Один раз живемо. Став пляшку на стіл.

(Наливають. Цокаються)

ІННА і МАЯ: За нас!

ЛАРИСА: Дівчата-дівчата, скільки років ми дружимо?

ІННА: Я думаю, що вже років сорок, а то й більше

МАЙЯ: Які кошмарні цифри. Тільки нікому не кажіть. Не повірять

ЛАРИСА: А пам'ятаєте, як ми у свої тридцять так само сиділи за столом і сумували, як ідіотки, що ми вже не молоді

ІННА: Так.. Це начебто вчора було

(Жінки мовчать, віддавшись спогадам)

ЛАРИСА: Невже нам вже.. ууу. Самі знаєте скільки. Не вірю. От тепер ми точно старі

МАЙЯ: От нормально ж мовчали. Драматично. Так почала. Ніфіга ми не старі. Я точно не стара: з кожним роком відчуваю себе ще молодшою.

ЛАРИСА: А я себе молодою вже не вважаю. Навпаки, таке відчуття, що я десь на узбіччі життя, а молоде покоління мчить і вже мене не помічає.

(Пауза)

МАЙЯ: Та годі тобі. Давай краще свої тістечка, чи що там в тебе солодке. Одними дієтами ситий не будеш.

ЛАРИСА: Давно б так (ставить на стіл тарілки зі смаколиками).

ІННА (до МАЙЇ): Ти ж збиралася худнути

МАЙЯ: Почнемо наступного тижня. Ми тут для чого зібрались? Насолоду отримувати! А ти все про свої калорії. (куштує солодке. інші, за її прикладом, також) М-м-м, смакота, чорт забирай.

ІННА: Дійсно смачно. А як воно називається?

ЛАРИСА: Тістечко “Віденське“

ІННА: Клас! До речі, я  зараз читаю книгу про Відень. ХІХ сторіччя

МАЙЯ: Ти ще більше читай і заміж точно не вийдеш

ІННА (сухо): А я і не знала, що між книгами і заміжжям є такий тісний зв'язок. Дякую, що сказала. Завтра ж викину все на смітник

МАЙЯ: Ну не ображайся. Ми ж свої люди

ІННА: А зі своїми можна не церемонитись, всі підряд ляпати?

МАЙЯ: Та я ж не зі зла. Просто сказала, що думала

ІННА: Тоді і я кажу, що думаю: коли їси - мовчи, а хочеш говорити - краще їж.

ЛАРИСА (намагаючись відвернути сварку, змінює тему розмови): Інно, що там про Відень цікавого пишуть? (Це ж одна з найдорожчих столиць світу?)

ІННА: Та багато чого.. Штраус, бали, розкішна красуня княгиня Меттерніх… Свого часу її вважали однією з найелегантніших та найдотепніших жінок Європи. Одного разу її запитали: “В якому віці жінка вже не відчуває радощів кохання?”

МАЙЯ (зацікавлено): Цікаве питання, і що ж вона відповіла?

ІННА: Вона сказала: “Не знаю, мені ще тільки шістдесят”

МАЙЯ: Правильно! Я теж ще відчуваю радощі кохання. Точніше могла б відчувати. Було б з ким.

ЛАРИСА: Це точно

ІННА: Не знаю. Мені ці радощі не потрібні

МАЙЯ: Ага. Так і повірили

ІННА: А я і не збираюсь вас в чомусь переконувати

МАЙЯ: І в тому, що цих радощів нема винні лише ми самі.

ЛАРИСА: Ми що, винні, що нам далеко за “пятдесят”?

МАЙЯ: Можеш, будь ласка, казати просто “п’ятдесят”. Так легше запам'ятати

ІННА: Може тоді 49.99, як в магазині? І вже не 49, і ще не 50

МАЙЯ (підходить до дзеркала і критично себе оглядає): Тай хай вже п’ятдесят. Треба бути відвертими із собою.

ЛАРИСА: Отже, питання нашого віку ми вирішили

МАЙЯ: Залишилось вирішити як нам жити далі. У Світі ще існують чоловіки, яких ми можемо зробити щасливими.

ЛАРИСА: Може вони десь і є, але поки їх роблять щасливими інші жінки.

МАЙЯ: От я і кажу, що винні тільки ми самі. Ми втратили віру в себе, віру в свою жіночність. Ми втратили бажання подобатись

ІННА: Яке “подобатись”?!  Кому?

МАЙЯ: В першу чергу самим собі. А ми стали професійними пенсіонерками, тільки і розмови або про ліки або про онуків.

ЛАРИСА: А що не так з онуками?

МАЙЯ: Та все з ними добре. Просто, що діти, що онуки це гра в одні ворота. Ти їх любиш, допомагаєш, сумуєш – а вони?

ЛАРИСА: Моя дочка мене любить. Вона щомісяця… майже щомісяця приходить з дітьми до мене пообідати. І Наташа мені постійно дзвонить

ІННА: Коли їй потрібні гроші, або для того, щоб ти посиділа з дітьми

ЛАРИСА: Неправда

МАЙЯ: Лора, я знаю твою дочку з народження. І дуже її люблю. Але у неї своє життя, а у нас повинно бути своє. Так що давайте з цієї миті почнемо нове життя. А про болячки я пропоную віднині говорити тільки зі своїм  сімейним лікарем. Домовились?

ЛАРИСА: Домовились. Правда я на здоров'я і так не жаліюся. Тільки ось трішки суглоби, недавно мені зробили аналізи…

ІННА: Лариса. Ми ж домовились

ЛАРИСА: Точно. Вибачте

МАЙЯ (життєрадісно): Будь оптимісткою,  Ларка. У тебе тільки суглоби. А у мене: радикуліт, і увесь медичний довідник... і ще маленька методичка. Але це нічого не означає. Ми ще все можемо і все хочемо.

ЛАРИСА: Залишається лише знайти чоловіків, які також можуть і хочуть

ІННА: Я не розумію – ви зараз серйозно, ви що заміж зібрались?

ЛАРИСА: Ну заміж-не заміж, але чому б і ні..?

ІННА: Правильно хтось розумний казав: для щастя жінці потрібен мужчина. А для нещастя – і чоловіка вистачить

МАЙЯ: А чому ти вирішила, що ми шукаємо саме чоловіка? Я не відмовлюсь і від того, що зараз називається другом.

ЛАРИСА: Ні. Приходящий мені не треба. Я людина старомодна і хочу звичайного чоловіка, щоб як у нормальних людей.

ІННА: Ну-ну, такого, що буде лежати на дивані, поки ти біля плити стоїш?

ЛАРИСА: Ну і добре. Було б для кого стояти. Для себе однієї – не хочеться. Я чудово знаю, що це за життя, коли вдома нема чоловічих рук, – нікому й кран полагодити

МАЙЯ: Чоловічі руки не тільки для кранів існують (потрібні)

ІННА: Ви або вже сп’яніли або з глузду зїхали. Що вас зараз не влаштовує?

МАЙЯ: А тобі сильно приємно лягати в холодне ліжко, так?

ІННА: У мене ковдра з електро підігрівом

МАЙЯ: Ну і як? Допомагає?

ІННА: Іноді

ЛАРИСА: Не знаю, Інно, може тобі і добре, а мені бути самотньою дуже не подобається. Вдома сама, на вулиці сама, в гостях сама

МАЙЯ: В ліжку сама…

ЛАРИСА: Так, і в ліжку сама

ІННА: Щось ви все зводите до ліжка

ЛАРИСА: Не в цьому справа. Зрозумій, жінка, по своїй природі, вона як собака. Їй господар потрібен. І не для того, щоб його команди виконувати, а щоб було до кого притулитись. Було на кого чекати, було за ким сумувати.

ІННА: Ну значить ти просто створена для шлюбу. А мене створено для вільного життя. Я і уявити не можу, що по моїй квартирі буде вештатись якась стороння людина,  зі своїм смаками, звичками, буде пити, курити, дивитися футбол, лягати зі мною в ліжко, обов'язково буде чимось незадоволений і постійно буде щось від мене вимагати…чогось не дозволяти

ЛАРИСА: Я згодна. Змінювати життя у нашому віці не просто. Але ж одній буває так нудно.

ІННА: Не знаю, мені, наприклад, зовсім не нудно. Є телевізор, є книжки, театри, концерти, комп'ютер, інтернет. У мене є ви. І що веселого в тому, що мені доведеться готувати не на одну людину, а на двох?

ЛАРИСА: І ти не відчуваєш себе самотньою ?

ІННА: Дивлячись, що називати самотністю. Відсутність сварок і скандалів? Мені їх в житті було достатньо. А якщо я відчую себе самотньою – заведу собаку чи кішку

МАЙЯ: Кішка, звісно, має свої плюси, але чоловіка ніяк не замінить.

ЛАРИСА: До того, Інночко, жити удвох вигідніше, економно: один телевізор на двох, один холодильник, і взагалі одна квартира

МАЙЯ: І одне ліжко

ЛАРИСА: А що, це теж важливо

ІННА: Отак би одразу. Я просто не можу зрозуміти, як у вашому віці ви ще можете думати про такі дурощі?!

ЛАРИСА: Саме в нашому віці чоловік і потрібен! Хто як не він зможе розтерти спину, поставити компрес, сходити в аптеку?

ІННА: Я не розумію, тобі чоловік потрібен чи фельдшер?

ЛАРИСА: Нащо мені фельдшер, я сама медсестра. Мені потрібен чоловік.

ІННА: Так би одразу і сказала

ЛАРИСА: А я так і сказала. Просто зрозумій, що є такі аспекти життя, де чоловіка ніхто і нічим замінити не може

МАЙЯ: І ці аспекти досить вагомі

ІННА: Може вже досить говорити про чоловіків?

МАЙЯ: Добре. Досить. (пауза). Тільки одне питання: що ти взагалі знаєш про чоловіків, щоб так на них злитись? Вони лиш не набагато гірше жінок.

ІННА: Я не злюсь на чоловіків. Я злюсб на вас. Ви що, серйозно вирішили, що зможете знайти чоловіка?

МАЙЯ: Чому ні? Я раніше вже робила це і досить вдало

ІННА: Ми про це знаємо. Я тричі гуляла на твоїх вдалих весіллях. І рівно стільки ж втішала тебе після (невдалих) розлучень.

МАЙЯ: Дякую, що нагадала скільки саме їх було.

ІННА: Коли ми говоримо про цифру три, ти ж розумієш, що це тільки офіційні шлюби. Про неофіційні і взагалі годі говорити.

МАЙЯ: Ах, ах, ах! Наша весталка обурена. Та як ти не розумієш, що вчетверте виходити заміж легше, ніж вперше. Он який вже досвід за плечима!

ІННА: Твій досвід міг би навчити тебе, що будь-який шлюб дуже швидко розвалюється. Занадто короткий період сп'яніння і дуже довгий період похмілля.

МАЙЯ: Та це сп'яніння, хоч би й надто коротке, варте того.

ІННА: Тобі вже давно слід прити до тями. Згадай, скільки страждань в тебе було з тими трьома розлученнями.

МАЙЯ: Проте в мене було три медових місяця. Тільки заради цього варто було трохи постраждати. Особливо мені запам'яталась перша шлюбна ніч у другому шлюбі. Це було в номері готелю…

ІННА: Майєчка, мене твої мемуари про шлюбні ночі абсолютно не цікавлять

МАЙЯ: Коротше кажучи, це було щось (не без легкого смутку додає) Та це було давно

ІННА: Не вчора. Це точно

МАЙЯ: Але згадувати приємно. Такі спогади підхтовшують до рішучих дій. Я взагалі людина дії!

ІННА: Скажи, ми по-твоєму справді такі самотні? Ми і до театру ходимо разом і дзвонимо одна-одній майже не щодня

МАЙЯ: Теж мені велика радість. Я й не знала, що дзвінок може замінити мені мужчину.

ІННА: Та годі вже про мужчин. Для нас вони залишились в далеко минулому.

МАЙЯ: Говори тільки за себе. Особисти у мене, ще все попереду. Я опускати ручки не збираюся.

ІННА: Я прямо і не знаю, що з вами сталося. Мовчали, мовчали, і аж раптом “хочемо мужика”

ЛАРИСА: Ти перша почала. Хто завів розмови про радощі кохання?

ІННА: То взагалі про княгиню Меттерніх у книзі!

МАЙЯ: Інна, заспокойся. Ну що поганого, якщо ми будемо зустрічатися тут не втрьох, у шістьох. Кожна ще й зі своїм чоловіком!

ІННА: Звісно, нічого поганого у цьому нема, але…

МАЙЯ: Але для цього треба діяти. Не можна забувати про вічне бажання жінки: подобатись чоловікам

ІННА: Тобто, іншими словами, ти збираєшся їх ловити. Але це просто непристойно

МАЙЯ: Ми живемо у ХХІ сторіччі. Поняття про непристойність зараз трохи розмите.

ЛАРИСА: Майя права. Якщо вони нас чомусь не хотять ловити, то нам доведеться зробити це самим.

ІННА: Ніколи не розуміла жінок, які полюють на чоловіків. Треба ж мати хоч трошки самоповаги.

МАЙЯ: А ми і не будемо полювати. Ми просто дозволимо чоловікам полювати за ними.

ІННА: Всі вони з нетерпінням тільки і чекають вашого дозволу. А то вже давно б починали. Лорочка, забери коньяк. Ви вже допились до того, що  говорите дурощі. Мені за вас соромно.

МАЙЯ: Ти думаєш так само, як і ми. Просто боїшся в цьому зізнатися.

ІННА: Навіть враховуючи твою насичену історію життя, я вважала тебе порядною жінкою. Та здається, що я помилялась.

МАЙЯ: Може я не дуже порядна, але я жінка. А ти повністю подавила в собі жіночність і стала як...

ІННА: От за що я тебе люблю, так це за те, що ти ніколи не пропустиш можливості  сказати  добре слово.

МАЙЯ: А я люблю тебе за талант ображатися на все підряд без причини.

ЛАРИСА (зупиняючи сварку): Дівчата!...

ІННА (до МАЙЇ): У твоєму віці слід вже порозумнішати

МАЙЯ: Ну куди ж мені… Це ж ти у нас вся така правильна і точна, як часовий механізм.

ІННА: Все. Наслухалась. З мене досить. Мені більше нічого тут робити

ЛАРИСА: Постривай. Ти куди?! Майя! Інна! Ну наговорили зайвого, трохи погарячкували. Тепер давайте заспокоїмось. Інна, стій Та стій ти. (перекриває шлях) Повернись кажу тобі

ІННА: Для чого? Хіба що почепи мене на стіну і я буду показувати точний час. А якщо треба, можу ще й цокати.

ЛАРИСА: Не говори дурниць.

ІННА: Чому “дурниці”? Це перші розумні слова, що вона сказала за весь вечір

ЛАРИСА: Майя! Ти теж!.. Інна, поклади сумку. Сіли, обидві. Ну!

(Незручна пауза) 

МАЙЯ: Інна, я хочу сказати, я шкодую... що…

ІННА: Я теж. (дивиться у бік)

МАЙЯ: Ти ж мене знаєш: я говорю швидше ніж думаю.

ІННА: Я теж сказала сліб більше ніж треба.

ЛАРИСА: Ось так вже краще. Пропоную наш традиційний тост

МАЙЯ: Який? У нас їх багато

ЛАРИСА: Ну той “Вип'ємо і все забудемо”

П'ють

МАЙЯ: О.. Дуже добре. Ну що, будемо шукати собі чоловіків, чи як?

ІННА: В дзеркало подивіться, дівчата. Дуже вже пізно.

МАЙЯ: Чим пізніше ми вийдемо заміж, тим менше часу у них залишиться часу щоб про це шкодувати.

ЛАРИСА: З чого почнемо?

МАЙЯ: З зовнішнього вигляду

ЛАРИСА: Тобто?

МАЙЯ: Нічого особливого: перукарня, масаж, шугарінг, педикюр, маски, креми, макіяж

ЛАРИСА: Це ж дорого

МАЙЯ: Ну можемо зекономимо. Я тобі зроблю манікюр, а ти мені – масаж.

ЛАРИСА: Ну добре. А далі

МАЙЯ: А далі зарядка, спортзал

ЛАРИСА: Ні, це не для мене

МАЙЯ: І не для мене. Але ж треба себе примусити потерпіти. Походиш два місяці, вийдеш заміж, а потім можна не ходити.

ЛАРИСА (підходить до дзеркала): Так, тепер вже не та… А якою я була красивою!

МАЙЯ: Ти і зараз ого-го

ЛАРИСА: Це точно “ого-го”.

МАЙЯ (роздивляється у дзеркало): Та й мені капітальний ремонт не завадить. Чи хоча б косметичний.

ЛАРИСА: Це же які великі гроші треба

МАЙЯ: Були б у мене гроші – я б уже ввечері була заміжня. А що, все можна швидко підправити. Омолодити шкіру, обличчя і шию, підтягнути живіт, підібрати стегна, ну і спину полікувати… Тоді буду ух!

ІННА: Хочеш знову стати тридцятирічною? Наївна. Чудес не буває

МАЙЯ: Бувають, треба тільки в них вірити. До речі, а який колір мені більше підходить? Блондинка? Брюнетка? Я вже й забула, який мій справжній колір

ІННА: Сивий

МАЙЯ: Брехня! Нічого подібного.

ІННА: Все. У вас тепер думки тільки про те, як сподобатись чоловікам

МАЙЯ: Тільки ці думки і змушують жінок тримати себе у формі

ІННА: А ви думали, до речі, де у вашому віці шукати собі кавалерів?

ЛАРИСА: Хіба мало розлучених чи вдівців?

ІННА: Дуже ви їм потрібні. Вони шукають собі молодих.

ЛАРИСА: Ти хочеш сказати, що мужчини, на яких ми можемо розраховувати, будуть старші від нас років на 10-15?

ІННА: Це як мінімум

МАЙЯ: І їх ще можна називати чоловіками?

ІННА: Ну якщо нас можна назвати жінками, то чому їх не назвати чоловіками?

МАЙЯ: Жінка у будь-якому віці залишається жікою, а от чоловіки – самі знаєте

ІННА: І навіть такого знайти буде нелегко

МАЙЯ (бадьоро): Нічого. Впораємося. (Прорвемося). Треба тільки вірити у себе

ІННА: Я дуже вірю в тебе, і не менше вірю в Лару. Але все ж таки, де конкретно ви будете їх шукати?

МАЙЯ: Та де завгодно

ІННА: Що значить “де завгодно”? На танці будете ходити? Чи влаштуєте рейд по барам у пошуках вільного столику?

МАЙЯ: Чому одразу в бар? Можна в театр!

ІННА: Який мужчина у цьому віці буде ходити до театру, ще й без компанії. І як ти собі це уявляєш? Будеш ходити в театрі по рядах і запитувати “Шановні панове, а чи є серед вас одинокий мужчина, чи не хоче він зі мною познайомитись? ”

ЛАРИСА: Багато пенсіонерів сидять у Каштановому сквері, на БАМі. Можна до такого підійті, присісти, завести розмову.

ІННА: Ага. Якщо він не забув взяти свій слуховий апарат. Та й де ти бачили чоловіків на лавках? Нема їх там

ЛАРИСА: А де ж вони?

ІННА: Там де і жінки, біля телевізорів. Кожен у себе вдома. Та й не проблема когось знайти; питання в тому, щоб він ще й до серця припав!

МАЙЯ: Сердечні справи були важливі у молодості, кінець-кінцем – чоловіки один від одного мало чим відрізняються. це зараз ми розуміємо, що жити можна з любим чоловіком;

ІННА: Заміж треба виходити не за людину з якою можеш жити. Треба за таку, без якої жити НЕ можеш.

ЛАРИСА: Ну ти ідеалістка. А на практиці виходить так що заміж треба йти за того, кого знайдеш.

МАЙЯ: Тим більше ніхто не забороняє вийти заміж і шукати собі далі

ІННА: Особисто мені було б якось неприємно вішатись на шию першому стрічному.

ЛАРИСА: Краще повішатись на кого-небудь, ніж просто повіситись

МАЙЯ: Не розумію, Інно, ти робиш таку велику проблему з маленького знайомства. Тебе послухати то нам залишається один варіант: одягнути міні і на панель

ІННА: Скоріше вже до будинку пристарілих.

ЛАРИСА: У нас перехідний вік. На панель уже пізно, до будинку пристарілих - рано

МАЙЯ: Ну і що нам робити? Не ліпити ж на кожен стовп об'яву “Хочу заміж”?

ІННА: Хм… підождіть. А це ідея

ЛАРИСА: Ти про що?

ІННА: А в цьому щось є. Може ви й праві. Тільки ми підемо на сучасні стовпи. В інтернет!

ЛАРИСА: Інтернет? Я і не знаю, як там і що?

ІННА: Не переживай. Я сама зроблю об'яву, підберу кандидатів і почну з ними переписку… Вам треба тільки прийти на побачення і причарувати їх.

ЛАРИСА: А ти думаєш, що є такі, що в нашому віці знають Інтернет?

ІННА: Звичайно є! Хтось сам вміє, а комусь діти чи онуки допомагають. Ну щоб кудись пристроїти діда чи батька

МАЙЯ (до ІННИ): Ну що ж, якщо так, можна і спробувати. Тільки підбирай кандидатів не на свій смак. Потрібно, щоб мужчина, по-перше, був мужичною, а по-друге…

ІННА (перериває): Не переживай. Я знаю твої смаки. Головне – радість кохання

МАЙЯ: Не зовсім так. Але це теж

ЛАРИСА: Мене ця ідея якось не гріє. Заочно я навіть пилосос не куплю. Я обов'язково повинна роздивитися, пощупати товар своїми руками.

МАЙЯ: Ти спочатку знайди цей товар, а потім щупай.

ЛАРИСА: Я людей “за оголошеннями” боюсь. А може він маніяк чи злодій. Прийде,  рознюхає все і пограбує.

ІННА: Лора, не панікуй. Ризик знайомства через Інтернет такий самий як і  у реальному житті. До того ж, чим Інтернет краще, можна не писати ні своє ім'я, ні адресу. Візьми собі будь-який псевдонім. Напиши: таємнича красуня, мила крихітка чи хоч Ляля Колобок! І переписуйся з женихами досхочу. А коли відчуєш, що довіряєш, то відкриєш своє справжнє ім'я

ЛАРИСА: Візьми це якось на себе

ІННА: Та без проблем. Я ж сказала, що допоможу

ЛАРИСА: І все ж таки краще вийти заміж за коханого, по-любові...

МАЙЯ: Я тричі виходила заміж за коханого і більше такої дурні не зроблю.
І тобі не раджу

ЛАРИСА: Ти думаєш?

МАЙЯ: Впевнена! На всі 100. До того, кращого засобу від кохання ніж заміжжя, поки ще ніхто не вигадав.

ЛАРИСА (до ІННА): Ну добре, я згодна.

ІННА: Тоді давайте зразу до справи (дістає з сумки планшет або папір і ручку) Що будемо писати? Майя, почнемо з тебе. Диктуй

МАЙЯ: А що диктувати?

ІННА: Не знаю, що небудь веселе, жартівливе, дотепне... А то девять тексті з десяти схожі, ніби написані “під копирку”

МАЙЯ: Ну добре.. Пиши "Молода приваблива жінка"

ІННА: Ну ось, ти вже й почала жартувати. Та коли чоловік тебе побачать при зустрічі, то подумає, що прийшла не сама наречена, а її мати ...чи бабуся

МАЙЯ: То що я по-твоєму повинна написати? Стара мимра в пошуках чоловіка, з яким разом зможе лікувати радикуліт?

ЛАРИСА: Майя, Інна права. Не варто описувати себе красивішою і молодшою ніж ти є. Все одно правда вилізе при зустрічі.

МАЙЯ: Може до весілля не розбереться

ЛАРИСА: Ти ж знаєш, що я люблю казати правду

МАЙЯ: Я теж люблю казати правду. Але не всю, не всім і не завжди. Спочатку треба вийти заміж, а вже потім говорити правду. Так усі роблять

ІННА: Чоловіка знайти не проблема, проблема його втримати

МАЙЯ: А нащо нам його довго тримати? На “довго” вже й не треба

ІННА: Ну добре, диктуй, що хочеш. Мені взагалі все одно.

МАЙЯ: Пиши. Досить молода, приваблива жінка. Проти "досить молодої" не заперечуєш?

ІННА: Ні. Давай далі

МАЙЯ: А можна я нормально подумаю?

ІННА: Та будь ласка. Лара. Давай поки ти

ЛАРИСА: Ну... Я не знаю

ІННА: Давай, не бійся. Своїми словами. Але так, щоб чоловіка зацікавило

ЛАРИСА: Як думаєте, про зріст і вагу писати? Кажуть, що чоловіки у роках, починають віддавати перевагу повних жінкам. Щоб у них все було

МАЙЯ: В мене все є. Навіть більше ніж треба. Можу поділитися

ЛАРИСА (повільно, підбираючи слова): Ну, пиши "Спокійна, хазяйновита жінка, що вміє піклуватися, створювати у домі тепло і затишок, бажає вийти заміж за чоловіка, віком до 60 років". Ось так. Все.

ІННА: Дуже добре. Не кумедно, не дотепно, але добре. Але ось це "бажає вийти заміж" - не треба. Нащо так одразу лякати?

ЛАРИСА: А як тоді?

ІННА: Давай щось більш нейтральне. "бажає познайомитись із чоловіком для міцних, тривалих відносин". Або "хоче пов'язати свою долю з цікавою людиною". Я з текстом ще попрацюю. А яким ти хочеш його бачити? Ну чоловіка!

ЛАРИСА: А... Я хочу здорового, доброго, розумного, з манерами, ну і щоб добре заробляв... і звичайно щоб був Мужчиною!

ІННА: Не слабенько! Може ще додамо "молодого, високого, красивого і непитущого"?

ЛАРИСА: А що?

ІННА: Якось наївно думати, що такий чоловік взагалі існує, що він досі вільний і десь чекає на твоє оголошення

ЛАРИСА: Але хоч головні якості у нього мають бути?

ІННА: Тоді треба виходити заміж одразу за декількох: один буде добрим, інший культурним, третій міцним, а четвертий не буде пити.

МАЙЯ: Розумні жінки так і роблять. Вони не обмежують себе одним чоловіком.

ЛАРИСА: Я хочу одного, але хорошо.

МАЙЯ: Особисто я не буду корчити з себе вередливу наречену. Який буде - такий буде. А фотографію свою треба?

ІННА: Фотографію... ну як хочеш.

МАЙЯ: У мене є фото де я перед весіллям

ІННА: Перед яким: першим чи перед третім? Якщо з першого - то сьогодні вже не впізнають. А якщо перед третім - то, ще можна буде знайти схожість.

ЛАРИСА: А я от про що зараз подумала. А чи не буде він мені зраджувати?

МАЙЯ: Буде, ще й як!

ЛАРИСА: Але ж це жахливо

МАЙЯ: Чому? Я особисто не проти, коли чийсь чоловік зраджує своїй дружині, але тільки якщо він це робить зі мною. Та і взагалі, якби всі були вірними, то життям було б нудним. З ким би ми тоді крутили романи?
А як же пристрасть?!

ІННА (неочікуванно серйозно): А ти думаєш "романи" з чужими чоловіками це так приємно?

МАЙЯ: А чому б і ні? А що?

ІННА: Та ну тебе. Нічого

ЛАРИСА: Я спати спокійно не зможу, якщо буду знати, що мій чоловік зраджує мені

МАЙЯ: А ти спробуй цього не знати. І будеш спати спокійно

ІННА: Лара, а тобі не здається, що якось зарано страждати через зраду чоловіка, якого ще навіть не існує?

ЛАРИСА: Але ж ви памятаєте, що сталося. Я вийшла заміж в 22, і він так мене кохав - ви собі не уявляєте. Здавалося, що це на все життя. А потім! Його якась простигосподи відбила

МАЙЯ: Ну не завжди ті, хто "відбивають" чужих чоловіків такі як ти кажеш. Я свого другого чоловіка зустріла коли він був втретє одружений. Ви ж не вважаєте мене хвойдою?

ЛАРИСА: А коли він через два місяці попросився назад до мене, я дурна його і прийняла. А тепер от пишу обяву. Так що я невірності більше не хочу.

ІННА: Не переживай ти так. З роками у чоловіків це минає

ЛАРИСА: Якщо так розібратися, то чоловікам шлюб потрібен більше ніж нам. Ми їм готуємо, ми їх лікуємо, ми за ними прибираємо і ще тридцять три задоволення. А ось вони нам навіщо?

МАЙЯ: Так от якраз для цих тридцяти трьох задоволень

ЛАРИСА: Це якщо у нього ще настрій буде. Діждешся від них.

МАЙЯ: Я ось подумала:  може нам вистачить і одного оголошення? На нього можуть і 10 і 20 чоловіків відповісти. Нам на трьох їх всіх  вистачить.

ІННА: На двох. Я допоможу, але сама у ваші ігри грати не хочу (вирішує). От що. Я взагалі нічого писати не буду

ЛАРИСА (налякано) Ти не хочеш нам допомогти?

ІННА: Ні, чому ж. Просто, я думаю, що краще самим подивитися оголошення чоловіків. Їх в Інтернеті напевно ж тисячі. Виберу підходящих кандидатів, зав'яжу з ними переписку, перевірю, що вони за люди. І піднесу їх вам на тарілочці.

ЛАРИСА: Та справжня подруга. Я це завжди знала

МАЙЯ: А я розпочну власний пошук. Ти не проти?

ІННА: Будь ласка. У тебе є ідеї?

МАЙЯ: Сестра вже давно хоче познайомити з якимось вдівцем

ІННА: Хай щастить

ЛАРИСА: У мене теж є ідея

МАЙЯ: Та ти що? А ну давай ділись

ЛАРИСА: Поруч з нами є парк. Так от, там щоранку бігають пенсіонери. Чоловікі не молоді, але жваві та спортивні.

ІННА: Ну то й що?

ЛАРИСА: Так от, що я думаю придбати спортивний костюм, такий яскравий, гарні кросівки. Вийти на доріжку - і в бій за спортсменами

МАЙЯ: Бігати за чоловіками? Самій?

ЛАРИСА: А чому б ні?

МАЙЯ: Я ще не настільки перестала поважати себе, щоб серед білого дня бігати за чоловіками. Я звикла, що вони бігають за мною.

ЛАРИСА (ображено) В твоєму віці слід зрозуміти, від деяких звичок пора відмовитись

МАЙЯ: В якому це "віці"?"

ЛАРИСА: Сама знаєш

МАЙЯ: У мене немає віку!

ІННА: Заспокойтесь. Ми втрьох побіжимо за ними. І хто буде швидше бігти, тому він і дістанеться.

ЛАРИСА: Вам би тільки сміятися. А я вже все продумала. Нікуди бігти не треба. Треба тільки вийти на доріжку і чекати. Коли він з'явиться, треба буде зробити декілька кроків, впасти і сказати, що підвернула ногу. Він захоче допомогти, провести додому. Там ти його пригостиш чаєм чи кавою.. Ну а далі – як піде

МАЙЯ: Тільки іти до кінця в перший же вечір  – я не рекомендую.

ЛАРИСА: За кого ти мене маєш?

МАЙЯ: Краще не каву з чаєм йому дай, а твою фірмову курку. Тоді він точно захоче залишитися.

ІННА: Чудовий план. Бажаю успіхів! (дивиться на годинник) Вже час розбігатися. Де зустрічаємось наступного разу?

ЛАРИСА: Здається у Майї. Її черга.

ІННА: Отже, знову будуть хотдоги з магазину

МАЙЯ: Та ну вас! Знову шпильки в мій город. Подумаєш, мої бутерброди їм не подобаються?!

ЛАРИСА: Давайте краще знову до мене. Я ж люблю готувати. Зроблю вам щось смачненьке.

МАЙЯ: Добре, але тоді коньяк мій

ІННА (до ЛАРИСИ): Тоді у тебе?

ЛАРИСА: Коли?

ІННА: Як тільки знайдеться хоч один підходящий кандидат

ЛАРИСА: І коли це буде?

ІННА: Ну дивись, поки знайду вам красенів, поки зав’яжу переписку, поки перевірю як слід... Думаю тижнів три-чотири

МАЙЯ: Ого. Це довго

ІННА: А ви поки займайтесь своїми варіантами. Лара в парк, Майя - до свого вдівця

МАЙЯ: Він поки ще не мій

ІННА: Буде твій, ми не сумніваємось.

ЛАРИСА: Тоді за три тижні тут. Домовились?

МАЙЯ: Домовились. За успіх!

 

Кінець першої дії

 

 

 

 

ДІЯ ІІ

 

Сцена 2

 

Та ж сама кімната в домі Лариси. Лариса сидить за столом, так, що її видно тільки по пояс. Інна прибирає на столі

ІННА: Тобі принести чаю?

ЛАРИСА: Мені соромно тебе просити. Я і так створюю тобі одні проблеми.

ІННА: Ой, які проблеми? Подумаєш, чай! Тобі чорний чи зелений?

ЛАРИСА: Зелений. Заварка вгорі ліворуч

ІННА: Я знаю

Інна йде, повертається із чашкою чаю

ЛАРИСА: Дякую

ІННА: Тістечко хочеш?

ЛАРИСА (винувато): А їх нема. Я не зробила цього разу.

ІННА: Я так і подумала, тому принесла сама. Ти ж з у нас сластьона

ЛАРИСА: Все ти продумала! Ой, молодець

Інна виймає з коробки тістечка, розкладає.

Збуджено входить Майя

МАЙЯ: Привіт

ІННА: Привіт

ЛАРИСА: А що з тобою?

МАЙЯ: Уявляєте...

ІННА: Поки ні. Що трапилось?

МАЙЯ: Якесь молоде хамло в автобусі поступилося мені місцем. Яке нахабство! Я що схожа на стару бабцю?

ЛАРИСА: І ти звичайно не сіла

МАЙЯ: Сіла звичайно. Чого ж стовбичити? Тим паче, що ноги вже не тримають.

ІННА: Може це, як ти кажеш, хамло, поступилося тобі місцем не як молодий бабці, а як чоловік жінці.

МАЙЯ: Я теж так потім подумала тому й сіла

Під час цього діалогу Майя помітила перебинтовану ногу Лариси

МАЙЯ: Боже, що у тебе з ногою?

ЛАРИСА: Та нічого особливого

МАЙЯ: Де ж це ти так?

ЛАРИСА (змінюючи тему) Пробач, цього разу нічого не спекла. Але Інна принесла тістечка. Чай будеш?

МАЙЯ: Не відмовлюся

ЛАРИСА: Інна, принеси чаю, будь ласка.

Інна ставить на стіл ще одну чашку та наливай чай

МАЙЯ (до ЛАРИСИ): І давно це в тебе?

ЛАРИСА: Десь тиждень

МАЙЯ: Чому не подзвонила?

ЛАРИСА: А нащо на весь світ кричати? Що це смертельно? Жити буду

МАЙЯ: Я б прийшла, допомогла

ЛАРИСА: Та, не переймайся. У тебе ж театр, репетиції.

МАЙЯ: А їх зараз як раз і нема. Поскандалила з режисером. Цей кретин дав мені роль матері у новій п'єсі. Я йому кажу: яка ж з мене мати? ролі жінок за 40 – грати відмовляюсь, хоч стріляйте, хоч звільняйте.

ЛАРИСА: Оце молодець. Вмієш постояти за себе

МАЙЯ: А як ти тут з однією ногою?

ЛАРИСА: Інна щодня приїздила, допомагала

МАЙЯ: А дочка?

ЛАРИСА: Ну ти ж знаєш. Зайнята вона. Чоловік, діти, робота

МАЙЯ: Ну і як же це сталося?

ІННА: Та розкажи вже, Лара

ЛАРИСА: В парку. Пам'ятаєш мою ідею про знайомство?

МАЙЯ: Ну?

ЛАРИСА: Ну. Купила я костюм, кросівки, все як хотіла. Прийшла в парк, вийшла на позицію. Бачу - біжить! І не один, а три! Ну я і починаю свою гру: роблю декілька кроків, підвертаю ногу і падаю...

МАЙЯ: А вони?

ЛАРИСА: А вони, один за одним, спокійнісінько обминають мене і побігли дали. Хоч би хто руку подав, чи спитав, що зі мною, чому жінка лежить посеред доріжки. А я лежу і думаю: от я дурепа, і як же я тепер додому дійду?

МАЙЯ: То ти що, по-справжньому ногу підвернула?

ЛАРИСА: Ну так, авжеж. Ти ж знаєш, що я брехати і прикидатися не вмію

МАЙЯ: Так... І довго ти пролежала?

ЛАРИСА: Та довгенько. Потім бачу - йде якийсь алкоголік. Він мені не сподобався, але прийшлось забути про гордість і попросити про допомогу

МАЙЯ: А він?

ЛАРИСА: Послав

МАЙЯ: Куди?

ЛАРИСА: Тобі точну адресу назвати?

МАЙЯ: От козел. А далі що було?

ЛАРИСА: Я майже втратила надію аж раптом біля мене зупинився дуже приємний мужчина. Запитав у чому справа, подав руку, підняв мене, підставив плече і навіть довів. Ні, краще сказати дотягнув до дому. Так малого того! Довів до ліжка, викликав лікаря і аж тільки потім пішов.

МАЙЯ: Оце мужик! Що і симпатичний?

ЛАРИСА: Дуже! Ввічливий, уважний, інтелігентний. Виявилось, що він мешкає у сусідньому під'їзді. Наступного дня теж зайшов.

МАЙЯ: Ура! О! Бачиш, то недаремно страждала. Поздоровляю

ЛАРИСА: Зайшов він зі своєю дружиною. Теж дуже приємна жінка. І...Зовсім-зовсім ще молода. Навіть молодша за мене. На цілих два місяці.

МАЙЯ (пауза): Що ж, знайти чоловіка без недоліків досить важко.

ЛАРИСА: Ну, а ти, Майя, зустрічалась з тим вдівцем, якого тобі сестра підкинула?

МАЙЯ (без ентузіазму): Ага… зустрічалась...

ІННА: Та вона напевно вже і заміж за нього вискочила… Чи довго уміючи

МАЙЯ: Дуже смішно

ЛАРИСА: Ну так не мовчи. Розказуй! Тільки з подробицями

ІННА: Де ви зустрічалися? У ресторані?

МАЙЯ: Якби ж то!

ЛАРИСА: А де?

МАЙЯ: У сестри. Вона накрила нам стіл, а сама пішла. Щоб інтим створити

ЛАРИСА: Ну і що? Був інтим?

МАЙЯ: Ще й який!

ЛАРИСА: Ну то розповідай! Чи з тебе по одному слову витягувати треба?!

ІННА: Ну який він із себе? Нічогенький?

МАЙЯ: Нічогенький. Щось середнє між мопсом і тарганом, ну трошки зношений.

ІННА: Ти ж обіцяла бути менш критичною

МАЙЯ: Та я пам'ятаю! Тому я сиділа смирно

ЛАРИСА: Інна, не перебивай. (до Майї) розказуй, розказуй далі

МАЙЯ: Ну що тут розказувати? Посиділи трохи і тут він каже: "Я бачу, що вам не 18, не 35 і навіть не 53"

ЛАРИСА: От сучий син. А ти що?!

МАЙЯ: А я мовчу

ЛАРИСА: А він?

МАЙЯ: А він продовжує: "Але врешті-решт вік для мене не головне. Ми з вами дорослі люди, епоха романтизму вже позаду. Нам цікавіші більш серйозні речі". А я запитаю: "Ну що ж вас може зацікавити у жінці?". Він відповідає: Мене у жінці може зацікавити все: квартира, зарплата, дача, машина, коштовності..."

ЛАРИСА: А ти?

МАЙЯ: Я кажу: Квартири нема, дачі також, про машину взагалі мовчу. Що ж до моїх коштовностей, то в мене є три золоті обручки від попередніх трьох шлюбів. Ваша буде четвертою коли ви мені її подаруєте"

ІННА: Молодець, гарно сказала. А він що?

МАЙЯ: А що він? “Чесно кажучи” – відповідає –: "Майно у вас скромне". А я йому "У мене ще дещо є". Ви б бачили, як він стрепенувся. “Що саме?”

 А я йому: "Душа наприклад, а ще очі, руки, груди і ще дещо, що вам ніколи не дістанеться"

ЛАРИСА: Так його! А він?

МАЙЯ: А він хоч би хни. Йому як з гуски вода. Ще й каже, нахаба: "Це дещо і у інших жінок є". То я його і послала... шукати у інших. Якщо він не забув, де це все знаходиться.

ЛАРИСА: З тобою краще так не жартувати! Молодець. Тобі палець в рота не клади. Можеш дати відсіч.

ІННА: Ну і подарунок сестра підсунула

МАЙЯ: Краще сказати підклала свиню.

ЛАРИСА: Ну а далі?

МАЙЯ: Все

ЛАРИСА: Так все? Чи…

МАЙЯ:  Та все чесно я розказала... Не було нічого... Заспокойся (силується піднятися, але хапається за поперек) От халепа з цією спиною

ЛАРИСА: Болить?

МАЙЯ: Та нормально, до весілля заживе. Інна, тепер розказуй ти. Знайшла  нам женихів?

ІННА: А уяви собі. Знайшла

МАЙЯ: Скільки?

ІННА: Поки тільки одного

МАЙЯ: Що за людина?

ІННА: Вдівець. Судячи з переписки – мужчина супер! Шукає домашній затишок. Я думаю... віддамо його Ларисі

МАЙЯ: Можна подумати, що в мене вдома не затишно

ІННА: Коли я з ним спілкувалася, то робила так наче це вона. Писала, що спокійна, доброзичлива, що я трішки сором'язлива, але в мене дуже смачна фарширована курка. "Я" - це тобто Лариса

МАЙЯ: Якщо потрібно, я теж можу курку приготувати. У нас напроти дуже смачна кулінарія

ІННА: Та господи, якщо потрібно, можемо вас і поміняти. Я справжнє ім’я все одно не розкривала

ЛАРИСА: Майя, хочеш - бери його собі. Я можу і почекати

МАЙЯ: Ха, мені чужого не треба. Я теж підбирати аби що не хочу. Я почекаю. Декілька днів

ЛАРИСА: А в нього серйозні наміри?

ІННА: Серйозні і дуже конкретні (дивиться на годинник). Зараз він має тобі подзвонити. Я з ним спеціально домовилась на конкретну годину, щоб ми всі були тут.

ЛАРИСА (налякано): Нащо ти мій номер дала невідомо кому?!

ІННА: Не бійся, я його перевірила. Він людина відома. У нього ім'я в Інтернеті є. Він вчений і має багато надрукованих статей

ЛАРИСА: Вчений? І що мені з ним робити?

МАЙЯ: Те саме, що і з іншими чоловіками?

ЛАРИСА: І він зараз подзвонить?

ІННА: З хвилини на хвилину

ЛАРИСА (панікує): Ой, дівчата дайте мені дзеркало

ІННА: Нащо тобі дзеркало?

ЛАРИСА: Треба ж трошки прибратися!

ІННА: Та заспокойся. Він же не в гості прийде, а просто подзвонить.

ЛАРИСА: Все одно! Я хоча б причешусь! Майя, принеси гребінець. Він у ванній

МАЙЯ (намагається піднятися, хапається за спину) Ох!

ІННА: Що? Знову хапає?

МАЙЯ: Та зараз пройде...все буде добре (застигає)

ЛАРИСА: Ну як, вже легше?

МАЙЯ: Легше. Проте ні сісти ні встати, ні навіть ворохнутись шиєю я не можу

ЛАРИСА: Ляж на диван, я тобі масаж зроблю

МАЙЯ: На диван лягти я теж не можу. Він дуже далеко

ІННА: Може тобі допомогти? Тут два кроки пройти

МАЙЯ: Ні. Я зараз мов та бронзова скульптура. Але губами ворушити ще можу. Ой, а є щось від болю? Крім коньяку

ЛАРИСА: Інна, принеси будь ласка ліки, вони мене у тій ...

ІННА: Я знаю (йде)

Дзвонить телефон

ЛАРИСА: Майя, телефон!

МАЙЯ: І що?

Інна швидко повертається, але дзвінки припиняються.

ЛАРИСА (засмучено): Ну от... (Майї) Чому ти не відповіла?

МАЙЯ: А я могла?

ЛАРИСА: Вибач, забула. Спробуй лягти на підлогу

МАЙЯ: Нащо?

ЛАРИСА: Я все ж таки спробую розтерти тобі спину. Інна, дай будь ласка милиці

Інна дає Майї пігулки, стакан води. Майя випиває, сповзає зі стільця на підлогу. Інна

МАЙЯ: Обережно! Боляче!

ЛАРИСА: Терпи

МАЙЯ: Та чого ти. Не переживай так. Він подзвонить ще

ЛАРИСА: Може так, а може ні. Тільки від страху я все одно не можу говорити з ним.

ІННА: Та годі тобі. Як дівчинка. Ти ж красива, приємна. Чого тобі соромитись?

МАЙЯ (лежачи на підлозі): Ларка, ти ж і справді красива. Але ось вогню, шарму, кокетства якогось - не вистачає. А чоловікам, розумієш, саме це і подобається. Ось подивись на мене. Я вся як вогонь!

ЛАРИСА: Лежи, вогонь. Зараз боляче буде (енергійно давить)

МАЙЯ: Ой! Йой! І справді боляче

ЛАРИСА: А ну спробуй обережно піднятись

МАЙЯ: Не можу

ЛАРИСА: Давай. Вставай кажу

Майя обережно підіймається

МАЙЯ (здивовано): Відпустило. Ти як завжди, мене рятуєш (робить декілька кроків по кімнаті, танцює) О. Клас! Я знову живу! Вставай (допомогає Ларисі піднятися і садить її на стілець)

Інна відносить чашки на кухню. Дзвонить телефон

ЛАРИСА: Знову! Бери!

МАЙЯ: Ага-ага, мені теж щось таке почулося (сидить)

(Дзвінок)

ЛАРИСА: Вже вдруге дзвонить. Візьму слухавку

МАЙЯ: Станцюй - візьму

(ЛАРИСА підіймає милці і робить щось, схоже на танець)

ЛАРИСА: Припини. Втретє він вже дзвонити не буде

МАЙЯ бере телефон і ставить його поряд із Ларисою. Та, налякано, його відставляє подалі

(Дзвінок)

ЛАРИСА: Та візьми вже! Ну поговори замість мене. У тебе ж язик підвішаний. Та візьми вже.

(Дзвінок)

МАЙЯ (відповіда): Та візьму-візьму (до ЛАРИСИ) тільки зроби гучний  зв'язок, що б ти теж чула. (піднімає слухавку) Алло!...

Інна тим часом повертається

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Мама?

МАЙЯ: Ні, Наталочко, це Майя

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Доброго дня! А мама вдома?

МАЙЯ: Так, так, зараз підійде (передає Ларисі телефон)

ЛАРИСА (радісно): Доця, привіт!

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Як твої справи?

ЛАРИСА (бадьоро): Все добре. Щоранку гуляю, а сьогодні ввечері Майя запросила нас до себе в театр. Як ти? Може якось забіжиш на хвилинку?

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Я б з радістю. Але на роботі завал

ЛАРИСА: Розумію...

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Мам, я чого дзвоню: ти не могла б мені грошей трохи підкинути?

ЛАРИСА: Скільки?

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Ну... Мене тут на бенкет запросили, треба б нарядитись якось: і плаття купити і туфлі нові. Дай скільки зможеш. Я знаю там, хоча б тисяч 7-8-10.

ЛАРИСА: "Хоча б?"" Така сума. Добре, пошукаю, спробую нашкребти.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Дякую, мамуля. Я пізніше подзвоню. Цілую

Розмову завершено. Пауза. Лариса намагається не дивитися на подруг

МАЙЯ: Та не переживай ти так. У всіх таке.

Знову дзвонить телефон

ЛАРИСА: Це вона знову. (відповідає) Наташа?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Добрий день

ЛАРИСА: Добрий

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Це ви "Ніжна лілея"

ЛАРИСА (здивовано): Я?

Інна активно киває головою

ЛАРИСА: Ага. я

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Нарешті я почув ваш голос

ЛАРИСА: Пробачте, мені треба надіти окуляри (сигналізує подругам, щоб хтось поговорив за неї; але ті відмовляються)

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ви носите окуляри?

ЛАРИСА: Ні, взагалі-то я завжди без них. Я одягаю їх тільки коли розмовляю по телефону

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Але чому?

ЛАРИСА: Чому? Це важко пояснити. Просто я дуже соромлюсь

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: В окулярах ви почуваєте себе більш вільно?

ЛАРИСА: Я б так не сказала

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ви як завжди жартуєте

ЛАРИСА: Ви не могли б передзвонити через 2-3 хвилини?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ви зайняті? Може я не вчасно подзвонив?

ЛАРИСА: Ні-ні, вчасно. Просто у мене підгорає печеня... Тобто смажена курка

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Добре, я перетелефоную

Розмова завершується

ЛАРИСА (поклавши слухавку): Я так розгубилася. Мабуть він вирішив, що я ідіотка

МАЙЯ: Щось в цьому є. І він не дуже помилився.

ІННА: Та не бійся ти. З переписки я зрозуміла, що він сором'язливіший за тебе.

МАЙЯ: Тоді вони точно ніколи не домовляться. Лара, давай! Не бійся! Не дарма ж кажуть: чоловіка стидатися – дітей не бачити.

ЛАРИСА: Мені не змінитися

Дзвонить телефон. Після вагань Лариса все ж таки знімає слухавку

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: І як там ваша курка?

ЛАРИСА: Яка курка? А... так, Дякую. все добре. Тобто нормально. Не пригоріла

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: А можна прийти спробувати її?

ЛАРИСА: Ні. Іншим разом. Вона сьогодні щось не дуже... вдалась.

ЧОЛОВІЧИЙ: Це через мене?

ЛАРИСА: Та ні, що ви?! Це я прогавила, це все моя неуважність

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Мені подобається, що ви і готувати вмієте, і комп'ютером володієте

ЛАРИСА(старається бути невимушений): Та хто сьогодні цього не вміє?...

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: А яким браузером ви користуєтесь?

ЛАРИСА: Чим?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Браузером

ЛАРИСА (довго думає, що відповісти): Коли як

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: А яким антивірусом користуєтесь?

ЛАРИСА: Якщо уникати випадкових контактів, то віруси не страшні.

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Але краще використовувати захист

ЛАРИСА: В такі моменти я одягаю маску

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: А ви гумористка. Я це зрозумів ще по нашому спілкуванню в інтернеті. До речі, давно хотів вас запитати: ви зареєстровані у фейсбуці

ЛАРИСА: Якій буці? Де?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Класні у вас жарти. В фейсбуці

ЛАРИСА (ніяковіє): Ні, Я ні з ким не зареєстрована. (затискає рукою слухавку, звертається до Інни) Я абсолютно його не розумію. Поговори замість мене

ІННА: Він говорить про компютери, тому що теж соромиться. Треба якось його підбадьорити

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Алло!

ЛАРИСА: Так, я слухаю

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Я хотів би зустрітися з вами

ЛАРИСА (до подруг, знову затиснувши слухавку): Цікаво, і куди він мене покличе - на побачення чи на комп'ютерні курси?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ніжна лілея, ви тут?

ЛАРИСА: Я. Тут, тут. Давайте просто Лілі. Мені здається так романтичніше. Тим більше, що я не зовсім тоненька струнка. (??)

МАЙЯ (гучний шепіт): Хто тебе просить всю правду про себе розказувати?

(Знову гра зі слухавкою)

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Алло! Алло! Зв'язок поганий. Я наберу ще раз.

Розмова завершилася

МАЙЯ: Лора, ти нестерпна. Зніяковіла, поводишся як школярка.

ЛАРИСА: Говорити з ним про якісь там браузери, фейсбуки я не можу. Він напевно якийсь ненормальний

ІННА: Він прислав на електронку своє фото. Я на мене, досить привабливий чоловік.

ЛАРИСА: Я теж можу відправити фото Елізабет Тейлор і написати, що це я

МАЙЯ: Скажи чесно. Ти просто злякалась.

ЛАРИСА: Так! Я боюсь! І на побачення з ним ОДНА я ні за що не піду. (до МАЙЇ) Підеш зі мною?

МАЙЯ: Може, якщо ти така сором'язлива, нам обом і в ліжко лягати? Я не проти. Чого тільки не зробиш заради подруги?

ЛАРИСА: Сама не піду. Хоч вбийте.

ІННА: А знаєте, що?! І справді йдіть удвох. По-перше Ларисі буде не так страшно. По-друге, якщо між ними нічого не вийде, то може Майя його забере

МАЙЯ: Заберу. Я впевнена.

Дзвонить телефон. Лариса з надією дивиться на Інну. Після обміну гримасами Інна піднімає слухавку.

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Це знову я. Зараз мене вже добре чутно?

ІННА: Чудово. Мені здається, що ми з вами просто поруч

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: І я вас зараз теж добре чую. Навіть голос інший. До речі, він мені подобається

ІННА: А мені подобається ваш (кокетує) Справжній чоловічий оксамитовий баритон

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ви певно полюбляєте музику?

ІННА: Дуже. А ви?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: І я. Зазвичай я завантажую улюблені мелодії з Інтернету тому що…

ІННА (перериває): Давайте домовимось не згадувати про Інтернет. Ви ж розмовляєте з живою жінкою, тож можна найти і більш цікаві теми (Лариса схвально киває)

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ваша правда. Просто Інтернет для мене це єдине спасіння від самотності, тому я про нього згадую де треба і де не треба.

ІННА: Тоді давайте разом і вирішимо: як перемогти самотність?

ЧОЛОВІЧИЙ: Можливо, цю розмову краще продовжити віч-на-віч десь у кафе. Ви згодні?

ІННА: Можливо

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС (зраділо): Коли?

ІННА: Думаю десь за тиждень

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Чого ж так довго чекати?

ІННА: Певно я ще не готова. Все сталося так несподівано. Тільки не дзвоніть сюди більше. Я сама вам напишу

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Добре

ІННА: І пообіцяйте при зустрічі не говорити про комп’ютери, інтернети і тому подібне

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Домовились

ІННА: І ще… Ви не будете проти, якщо я прийду з подругою?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: З подругою? Нащо?

ІННА: Одна, при першій зустрічі,  я буду соромитись

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Я вас розумію. Приходьте з ким завгодно. Тільки як я вгадаю хто з вас двох - саме ви?

ІННА: Ви повинні це відчути

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Назвіть, хоча б своє ім'я.

ІННА: Ви ж знаєте його.  Ніжна Лілея

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Я мав на увазі справжнє ім'я

ІННА: Справжнє? Чарівна незнайомка

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Вам підходить. А яка ви? Який вигляд маєте?

ІННА: Я жінка, яка хоче мати вигляд на 50 років

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Вік мене влаштовує

ІННА: Сподіваюсь, що і сама Незнайомка вас не розчарує (кладе слухавку)

МАЙЯ: Ну ти молодець. Я і не думала, що ти така спритна\ловка спокусниця

ІННА: Так все ж заради вас!

ЛАРИСА: Що далі?

ІННА: Далі ми даємо тобі тиждень на одужання. Після цього я домовляюся з вашим женихом і ми зустрічаємось тут знову. За годину до рандеву в кафе. Отримаєте останні інструкції і вперед - на зустріч своєму щастю!

МАЙЯ: Інка, не забудь і про мене. Ну... підбери кого небудь.

ІННА: Та я тільки цим і займаюсь. Так. Добре. Годі балакати, у нас попереду важлива зустріч. Тиждень вам на підготовку.

 

 

 

Сцена 3

 

Минуло кілька днів. Лариса, красиво одягнена, міряє прикраси, роздивляється у дзеркало. Входить МАЙЯ, теж “при параді”.

МАЙЯ: Привіт

ЛАРИСА: Привіт!

МАЙЯ: Ух ти. Який шик! А ти, я бачу, часу не гаяла. Хоч зараз під вінець. А ну розвернися. Клас!

ЛАРИСА: Ти кажеш так тільки щоб мене заспокоїти. Подивись на себе. Он я вирядились. Він тільки на тебе і буде дивитися. Ясно, зразу, що він вибере тебе.

МАЙЯ: А чому мене?

ЛАРИСА: Тому що ти з нас найкрасивіша

МАЙЯ: Я не найкрасивіша. Просто не забувай, що я акторка і звикла робити собі грим. Хочеш, буду дурненькою блондинкою, хочеш небезпечною брюнеткою. Можу бути наївною, пристрасною, темпераментною або холодною. От тільки худеньку зіграти тепер не можу

ЛАРИСА: А як думаєш, ця прикраса мені личить?

МАЙЯ: Ні. Перли краще виглядають на темному. До того ж, видно, що вони несправжні. У тебе ж є натуральні. Де вони?

ЛАРИСА: Продала

МАЙЯ: Тоді вдягни оту свою розкішну золоту брошку.

ЛАРИСА: Її я теж продала

МАЙЯ: Коли ти встигла? Я ж недавно на тобі її бачила

ЛАРИСА: Ну просто розумієш, Наташі були потрібні гроші

МАЙЯ: Можеш не продовжувати. Добре, я дам тобі своє кольє, а сама одягну твої, так звані, перли.

ЛАРИСА: Та ну. Мені якось незручно

МАЙЯ: Не переживай. Я ж так би мовити буду сидіти на лаві запасних. Давай краще  поглянемо як воно буде

(Жінки обміняюються прикрасами та дивлять у дзеркало)

ЛАРИСА: Цікаво, цей чоловік високий чи низький?

МАЙЯ: Для тебе це так принципово?

ЛАРИСА: Авжеж. Якщо він низький то не можна одягати туфлі на високих підборах

МАЙЯ: От чорт, я й не подумала про це. Одягла свої святкові. А вони тиснуть жах! Проте ніжки в них просто бомба (роздивляється свої ніжки)

ЛАРИСА: А я років пять вже підбори не носила. Ногам важко

МАЙЯ: Терпи як я. Раз на п'ять років можна трохи постраждати. А як ти думаєш, плаття у мене не надто відкрите? Все ж таки шкіра вже не та!

ЛАРИСА: Я дам тобі шифоновий шарфик. Пов’яжи навколо шиї і буде те що треба. Інна казала, що обрала кафе в якому не дуже яскраве світло

МАЙЯ: От молодець, все продумала

ЛАРИСА: Зроби мені поки манікюр

МАЙЯ: Сідай

(Майя починає робити Ларисі манікюр)

ЛАРИСА: Коли  я була молодою, то завжди не розуміла - чому жінки у віці так переймаються своєю зовнішністю? І плаття і косметика і прикраси… А зараз думаю чому молоді так за це переживають? Вони і без прикрас гарні та стрункі.

МАЙЯ: В їхньому віці не зрозуміти, що колись постарієш. А ми це вже розуміємо. Правда нам до старості далеко, але вже ближче ніж раніше.

ЛАРИСА: Це точно… Щось Інна затримується

МАЙЯ: А нащо вона нам? Місце знаєм, час - також

ЛАРИСА: А як же інструкції? Вона ж з ним довго переписувалась, а ми про нього нічого не знаємо. Та й невідомо, що він знає про мене

МАЙЯ: Та на місці все побачимо і розберемось

ЛАРИСА: Ні! Інна повинна мене навчати. Я й гадки не маю, про що з ним говорити. І взагалі я боюся цих оглядин.

МАЙЯ: Чого їх боятися?

ЛАРИСА: Знаєш, що? Іди сама.

МАЙЯ: Ні, право першої ночі належить тобі. Відбирати жениха у подруги я не збираюся. Я звісно стервозна, але не настільки. До того ж, Інна тоді мене уб'є.

ЛАРИСА: Та де ж вона?

(Входить Інна)

ІННА: Я тут

ЛАРИСА: Нарешті. Я вже почала турбуватися

ІННА: Ох які ви гарні! А ну, покажіться. Дефіле, мадам, дефіле

(Лариса і Майя ходять туди-сюди, демонструючи себе і вбрання)

ІННА: Розкішно! Чудово! Він просто впаде! Лара, а де твоя знаменита бабусина брошка?

МАЙЯ: Там же де і кришталь з перлами

ІННА: Зрозуміло (до ЛАРИСИ): Ти свою Наташку цим тільки розбешуєш 

ЛАРИСА: А що робити? Я хочу щоб вона мене любила

МАЙЯ: А ти подумала, що буде коли твої резерви скінчаться?

ІННА: Так, не будемо про це зараз. Ви готові?

ЛАРИСА: Майже

ІННА: Тоді слухайте. Він чекатиме на вас за столиком о шостій.

ЛАРИСА: А як нам його впізнати?

ІННА: Прикмети такі: темно-сірий костюм, синя краватка, коротке сиве волосся

МАЙЯ: Сиве це погано

ІННА: Добре, Маєчка, я візьму до уваги. Наступного разу підберу тобі лисого (голомозого). А і ще: в руках він триматиме книгу в червоній обкладинці, щоб було помітно.

ЛАРИСА: А книга мабуть про комп'ютери

ІННА: Ні, це буде поезія! І він взагалі-то не якийсь там айтішник, а спеціаліст з фізики твердого тіла

ЛАРИСА: Ой, і ще краще! Як не одне, так інше

МАЙЯ: А як він по часті м'якого тіла?

ІННА: Та ну тебе! Як непристойно. Так, щоб ви розуміли – імен ваших він не знає. Тільки Ніжна Лілея та її подруга. Все. Зорієнтуєтесь на місці.

МАЙЯ: А себе як він назвав?

ІННА: Коли дізнався, що з ним спілкується Ніжна Лілея? _______________, то назвався _______________. _______________________________________
(Мабуть з натяком, щоб вона до нього притулилася)

_________________________________________________________________
_________________________________________________________________

МАЙЯ: Чудово. Дуже вишукано. Ще такого ________________ мені в житті не вистачало

ЛАРИСА: А музика в тому кафе є?

ІННА: Не тільки музика, але й танці!

ЛАРИСА: Жах! А якщо він запросить танцювати? Я цього не робила років тридцять. А те, що я колись вміла ніхто вже давно не танцює.

МАЙЯ: Не хвилюйся.  Я думаю, що і він не кожного дня по дискотеках скаче

ЛАРИСА: Давайте згадаємо хоча б танго

МАЙЯ: Хто зараз танцює тано?

ЛАРИСА: А що зараз танцюють?

ІННА: Не знаю. Подзвони Наташі спитай

ЛАРИСА: Та їй вже давно не до танців. Краще онуці подзвоню

ІННА: Ну спробуй

ЛАРИСА (набирає номер): Світланка, привіт. Як ти? А… біжиш. Скажи тільки, а що зараз люди танцюють? Ну які танці… Чого питаю? Та… кросворд розгадуємо. Здається шість літер? Не знаєш? А якщо не шість? Так…що ж тоді? Зрозуміло (кладе слухавку)

МАЙЯ: Ну що?

ЛАРИСА: Вона каже, що ніщо ніяк не називається. Кожен танцює, хто на що гаразд.

МАЙЯ: Ну що ж. Тим краще. Тоді вільний стиль! Репете? Лара - музику!

(Лариса і Майя починають танцювати)

МАЙЯ: Інна, давай до нас!

ЛАРИСА: Струсонемо пісочком!

Красуні танцюють: спочатку повільно, потім швидше. Інна приєднується до них. Танець закінчується. Жінки без сили падають на диван і крісла

ІННА: Ну і танці тепер пішли. Я зараз згадала княгиню Маттерних, коли вона вчилась у вісімдесят років танцювати чарльстон, то сказала: “В мій час такі рухи жінка могла дозволити собі тільки в ліжку”

МАЙЯ: Це було прекрасно. Я хочу ще. Лара, дай мені валідолу. І ми продовжимо

ІННА: Побережіть сили на побачення, там натанцюєтесь. Давайте. Вже час

ЛАРИСА: Вже? Я боюсь… Скажи, а про що з ним говорити?

ІННА: Про що захочеш

МАЙЯ: Та не бійся. Говорити буду я. Мені це як дурному з гори…

ІННА: Майя. Не забувай, що побачення у Лари. А тебе інколи забагато. І у тебе рот ніколи не закривається. Не забувай, сьогодні ти – друга скрипка. А от якщо він Ларі не підійде, а тобі сподобається - тоді вже міняйтесь ролями.

МАЙЯ: Не бійся. Я можу бути не тільки другою скрипкою, а й третім контрабасом.

(Лара все більше боїться)

ЛАРИСА: Та не хочу я бути ні першою ні другою скрипкою. Я взагалі без Інни там не справлюсь. Ти з ним місяць переписувались, невідомо про що, а мені прийдеться там сідити і очима кліпати… не буду знайти що й казати. От запитає він мене: “Скілька зараз коштує півкіло браузерів? І що мені сказати? Ти ж навіть не сказала, що і як.

ІННА: Що правда, то правда. Але ж зараз вже пізно розповідати

ЛАРИСА: То ходімо з нами

ІННА: Я? Ти що з глузду з'їхала? Іти утрьох?

ЛАРИСА: А що такого?

ІННА: Лар, у нього грошей не вистачить заплатати за чотирьох

ЛАРИСА: Я заплачу

МАЙЯ: Його кіндратій схопить коли він нас усіх трьох одразу побачить

ЛАРИСА: А я без Інни не піду. Крапка. Не піду і все. І не вмовляйте.

ІННА: Але я навіть не одягнута. Ви он - які красуні, а я… Ну куди це? (показує на свій одяг) Як сіра мишка

ЛАРИСА: Та ти і так красива

ІННА: Я розумію, ти боїшся і шукає причину щоб втекти.

МАЙЯ: Але це некрасиво. Інна старалась, знайшла для тебе людину, а ти вередуєш

ЛАРИСА: Та кажіть що хочете, а без Інни я туди не піду. (до Інни) НУ будь ласка. Посидиш з нами півгодинки, а далі нам буде легше.

МАЙЯ (до ІННИ): Ну що з нею робити? Йди замість мене

ІННА: Як це замість тебе? Так, Лара, не вигадуй. Майя, дай їй валер’янку, а то вона вже тремтить від страху

(Майя дає ліки. Капає в стакан)

ЛАРИСА: Майя, ти ж готувалася, одягалася і ні підеш? Тоді і я не піду

(Лариса сідає, по її вигляду зрозуміло, що вона “паралізована” і не може поворухнутися.)

ІННА: Та чорт з вами. Пішли всі разом. Півгодинки посиджу з вами і додому.

ЛАРИСА (палко):  Дяяяякую

ІННА: Знала б - не починала б з вами цю гру

МАЙЯ: Лара, а я повернусь з тобою і в тебе і заночую, якщо ти не проти. Або якщо ти не запросиш його до себе

ІННА: Та пішли вже.  І так запізнюємося

(Жінки йдуть до виходу, але Лариса зупиняється)

МАЙЯ: Стійте! Дзеркало

(Всі шикуються біля дзеркала)

ІННА: Ну! З богом!

(Йдуть)

 

Сцена 4

 

Кімната Лариси увечері того ж дня. Входять Лариса і Майя. Вони повернулися з кафе і вигляд у них роздратований і незадоволений

 

МАЙЯ: Ну, слава богу. Доплелись. Треба зняти ці чортові туфлі. Ну нарешті!

ЛАРИСА: Болить?

МАЙЯ: А ти як думаєш? Найгірше те, що на мої ноги він навіть і не глянув. Можна було одягти калоші або й взагалі не взуватися.

ЛАРИСА: На моє плаття він теж не звернув уваги . У будь якому разі, нічого не сказав про нього. А я сьогодні так затягнулась… ледве дихала

МАЙЯ: Ні. Я розчарована. Хіба це чоловік? Точно спатіфілус ???____________________ якийсь

ЛАРИСА: Ну чого ти? Він симпатичний, ввічливий, галантний. І вечерю вишукану замовив… Ех… Шкода

МАЙЯ: Ти дуже переживаєш?

ЛАРИСА: Правду кажучи так

МАЙЯ: Що, прямо так сподобався?

ЛАРИСА: Не в цьому справа. Просто коли мрієш, готуєшся, а потім залишаєшся ні з чим (Знать судьба такая век одной качаться)

“Але, видно, вже така судьба мені. Видно, це такий у нас прогрес. ...Німо плачуть у Мигії камені, Янголи ці, скинуті з небес.”

МАЙЯ: Ти сама винна. Треба коли він запитав “Хто із вас Лілея?” чітко відповісти “Я!”. А ти мнешся… “Хто з нас трьох вам більше сподобається - та і є Лілея”

ЛАРИСА: А він так ввічливо відповідає: “Ви всі мені подобаєтесь”

МАЙЯ: І тут Інна вступає “Ви дуже галантний. Але всі троє вам не дістануться”

ЛАРИСА: А він у відповідь: “Це вже стає схожим на суд Паріса: ви змушуєте мене обирати серед трьох богинь”

МАЙЯ: Так...почав звісно красиво. А от далі

ЛАРИСА: І не кажи.. Вечір сюрпризів

МАЙЯ: Після такої зустрічі треба розслабитись. У тебе є щось? Давай хоч вип'ємо нормально. Тут на нас вже ніхто не дивиться.

(Лариса ставить бокали на стіл та наповнює їх)

ЛАРИСА: Ну що, вип'ємо і про все забудемо?

МАЙЯ: Ні. Я цього забувати не збираюсь

Жінки випивають

МАЙЯ: А Інна наша, ач...

ЛАРИСА: Та не каже

МАЙЯ: Ось і покладайся на подруг.

ЛАРИСА: Хто б міг подумати? Не знаю навіть як тепер з нею і поводитись

МАЙЯ: А ти її просто не пускай до себе і все. Я, наприклад, бачити її не хоч

(Входить Інна. Вона у тому ж просто платті, але щось у ній змінилося. Хода легша, голос мякший, на обличчі - легка усмішка. В руках - квіти.)

ІННА: Привіт!

Лариса і Майя не відповідають

ІННА: Я трохи затрималась у кафе. Ви забули квіти. Куди їх поставити?

Лариса і Майя продовжують мовчати. Інна занепокоєна. Усмішка зникає

ІННА: Ви чого мовчите?

МАЙЯ (демонстративно; ніби не помічаючи Інну): Ларочко, а давай вип'ємо. За порядних жінок! За чудових подруг. За таких, знаєш, які завжди прийдуть на допомогу, скромних, серйозних, за тих, хто не бігає за мужиками, а сидить за комп'ютер або читає книжки, затверджені Міністерством освіти!

ЛАРИСА: А ти знаєш таких? От я особисто таких не зустрічала

МАЙЯ: Тоді вип'ємо за нас красивих. У нас правда і комп'ютерів немає, і в Інтернетах ми ні бум-бум, зате ми з тобою нікого не обманюємо і не зраджуємо. За нас з тобою, подруго!

Лариса і Майя випивають

ІННА: Дівчат, я не розумію. Ви що, образились на мене?

МАЙЯ: Лара, а ти чула якийсь шум. Хтось здається сюди зайшов.

ЛАРИСА: Мені теж так здалося.

МАЙЯ: Може до тебе? Ти не замовляла нічого?

ЛАРИСА: Ні!...

МАЙЯ: То треба було двері зачиняти. А ти знаєш цю особу?

ЛАРИСА: Вперше бачу

МАЙЯ: І я. Сподіваюсь, що і в останнє. Поясни їй, будь ласка, що присутність сторонніх тут не бажана

ІННА: Та годі вже вам. Кінчайте клеїти дурня. Чим ви незадоволені?

ЛАРИСА: І ти ще маєш нахабство питати? Влаштувати оглядини, ніби мені, а він з першої хвилини прилип до тебе як омлет до сковорідки. І так увесь вечір.

ІННА: Але ж я не винна, що так вийшло

МАЙЯ: А хто винний?

ІННА: Я що загравала з ним? Кокетували? Чи розфуфирились як сингапурська… Та і взагалі, я не хотіла йти. Ви мене самі потягли!

ЛАРИСА: І тим не менш. Говорила з ним не змовкаючи так, що аж гай шумів.

ІННА: Так, говорила. Але про що? Я вас хвалила увесь час, вас рекламувала.

МАЙЯ: І за це отримала від нього комплімент: “От за що ви мені подобаєтесь, так це за вашу скромність”

ЛАРИСА: Ні, це було не так. “За що ви мені ще більше подобається, так це за вашу скромність”

МАЙЯ: Правильно. ЩЕ БІЛЬШЕ

ІННА: Я поки не бачу в чому мій злочин. В чому я винна? В тому, що сподобалась йому?

МАЙЯ: І в цьому теж. Ти повинна була цього не допустити

ІННА: Ну… може ти десь і права

ЛАРИСА: Скажи чесно, а він тобі теж сподобався?

ІННА: Так…

МАЙЯ: А ще кажеш, що не винна

ІННА: Я і сама не помітила, як це сталося. Він так багато знає, такий дотепний. Мені з ним було цікаво і я якось захопилась розмовою. Так, здається, я й справді винна. Треба було одразу піти

МАЙЯ: Постійно звинувачувала нас у легковажності, прикидалася правильною, а сама, виявляється, готова приклеїтись до першого стрічного піджака

ІННА: Ні до кого я не тулилася. Я навіть телефон йому свій не дала. І він не знає мого імені.

МАЙЯ: Ой перестань! Лицемірка

ЛАРИСА: Майя досить!

МАЙЯ: Ні, не досить.  Ти забула, як вона наставляла мене перед побаченням? “Пам'ятай, Майя, ти сьогодні тільки подруга, друга скрипка”.

Друга скрипка, Третій контрабас. І як тепер ця.... валторна буде нам в очі дивитися?

ІННА: Що сталося, те сталося. І що ж з цим робити?

МАЙЯ: Що робити? Піти! Тобі тут не раді

ЛАРИСА: Майя!

(Майя мовчить)

ІННА: Добре, я піду. І більше ніколи не прийду (йде до виходу)

ЛАРИСА: Інна, почекай. Куди ти?

(Інна, зупинившись на мить біля виходу, швидко виходить)

ЛАРИСА Що ти наробила? Тобі не здається, повели себе як звичайні баби? Немає чоловіка - дружимо, є чоловік - не дружимо.

МАЙЯ (розкаюючись): Щось мене занесло. Як завжди. А з іншого боку, подумай: стара діва перед нашим носом краде нашого ж жениха.

ЛАРИСА: Правду кажучи, він такий же наш, як і її. І навіть більше її ніж наш. Вона ж його вибирала, вона з ним переписувалась. Ясно, що він їй більше підходить.

МАЙЯ: Ну ти й тютя. Ти надто м’якосердечна, Лара

ЛАРИСА: Ну вже яка є. І мені її шкода. Вона розумна, віддана, а таким зазвичай і не везе. Я подзвоню їй (бере мобільний) Інна? Повернись. Будь ласка, не сердся. Повернись, я благаю. Мені треба сказати тобі щось дуже важливе. Ні. Телефоном не можу. Приходь. Майя? Майя вже пішла. Добре, Чекаю (завершує розмову). Зараз прийде

МАЙЯ: Нам треба було одразу віддати їй цього жениха. Ми з тобою все ж таки були заміжні, знаємо, що це таке. А вона ні. Хай теж скуштує цього щастя.

Входить Інна. Побачивши Майю, вона завмирає

ЛАРИСА: Заходь, заходь

ІННА: Ти хотіла сказати мені щось дуже важливе.

МАЙЯ: Ін, спочатку важливу новину скажу тобі я: я дурепа і стерво.

ІННА: Це не новина.

МАЙЯ: Я думала, що про це знаю лише я одна.

ІННА: Про це знають як мінімум ще дві твої подруги і три колишніх чоловіка, що втекли.

МАЙЯ: Ти маєш право сердитись на мене. Я себе поводилася, м'яко кажучи...

 поганенько. Я себе за це зневажаю.

ІННА: А знаєш, що я тобі скажу. Хоча ти дуреп і стерво, але я тебе люблю (йде на зустріч Майї)

МАЙЯ: Значить мир?

ІННА: Куди ж ми дінемось одна від одної

Інна та Майя обіймаються

ЛАРИСА: От і добре. Сідай, випий чогось

ІННА: Дякую, не хочу

ЛАРИСА: А ми тут з Майкою трохи прийняли

ІННА: Та я бачу

ЛАРИСА: Ти пробач нас, будь ласка

ІННА: Я розумію, що ви ображені. Але я у Лариси нічого не забирала. До того ж у неї дочка, онуки, а я зовсім одна

ЛАРИСА: Ти ж сама говорила, що тобі добре бути одній

ІННА: Мало чого я говорила! (пауза) Коли мені було двадцять три я закохалася в одруженого. Ми говорили про Моцарта, італійський Ренесанс, про поезію срібного віку. Коротше кажучи про все, та тільки не про одруження. Тобто він казав, що дружину не любить, фактично з нею не живе, що незабаром розлучиться: ну там півроку-рік, от тільки дитина підросте і так далі. Я вірила, чекала, сподівалася. А тим часом, у тієї дружини, з якою він нібито не живе, якимось чином народилися друга дитина. І знаєш, скільки тривала ця історія?

МАЙЯ: Роки два-три?

ІННА: Чотирнадцять. Тільки за чотирнадцять років ми остаточно розійшлися. І після цього у мене нічого і ні з ким.

МАЙЯ: Чому ти не розповідала цього раніше? Я б тоді не жартувала так по-дурному.

ЛАРИСА: Ти переживаєш, що у тебе немає дітей? А якби були, думаєш було б краще? Ось у мене і дочка і онука. А я одинока. Вони вже дорослі і я їм більше не потрібна. Приходять раз на рік -  на день народження. І знову на рік зникають.

МАЙЯ: Що ви хизується своїми нещастями? Я могла б заплакати, та вії нафарбовані. Беріть з мене приклад: я собі не дозволяю скиглити. Принаймні на людях.

ІННА: Тобі легко казати. Ти в театрі працюєш, у тебе цікаве життя. А в мене нікого і нічого.

МАЙЯ: Та у тому то й справа, що в театрі я вже давно не працює. Мене “з почестями відправили на пенсію”, вірніше краще сказати викинули. Викинули мене з театру.

ІННА: Коли?

МАЙЯ: Та вже майже рік

ЛАРИСА: А чому нам не розповіла?

МАЙЯ: Навіщо?

ЛАРИСА: А навіщо було нас обманювати?

МАЙЯ: Я не вас, я скоріше себе обманювала. Щоб легше було. Були плани, надії, успіхи та поразки. А що зараз? Кашка, йогурт, ліки (пігулки)?

ЛАРИСА: А я ще думала: ти постійно про класні ролі розповідаєш, а до театру не запрошуєш. То Леді Макбет, то французька королева

МАЙЯ: Яка там королева. Добре що хоч не Баба Яга у дитячих казочках… дітей лякати.

ЛАРИСА: А як же ти зараз живеш? Невже на пенсію?

МАЙЯ: Пенсії зараз на порядні похорони не вистачить, не те що на гідне життя. Нічого. Знайшла собі іншу професію.

ЛАРИСА: Яку?

МАЙЯ: Майстер нігтьового сервісу

ЛАРИСА: Це як?

МАЙЯ: Як ти відстала від життя. Це манікюрша тепер так називається

ЛАРИСА: З актриси в манікюрши?

МАЙЯ: А що? Це зараз досить престижно. І жива копійка водиться. Годі вже про мене. Міняємо тему. Ін, ти краще скажи, щоб там у тебе з твоїм зізіфусом намічається далі?

ІННА: Нічого. Я коли від вас пішла подумала - а нащо мені змінювати життя? Нічого хорошого з цього не вийде. І вирішила більше не зустрічатися з ним.

ЛАРИСА: Він же тобі напише

ІННА: А я не відповім

МАЙЯ: Від зателефонує

ІННА: У нього нема могу номеру

МАЙЯ: По-моєму, ти робиш помилку

ІННА: Все моє життя - одна велика помилка

МАЙЯ: Та він класний мужик. Якраз для тебе

ІННА: Годі вам вже випивати, давайте в карти зіграємо. Це нас всіх заспокоїть.

Лариса прибирає зі столу і роздає карти

МАЙЯ: Хто перший

ІННА: Лара

Жінки починають грати

ЛАРИСА: А гарна погода на вулиці? Бузок цвіте

ІННА: Не люблю весну

МАЙЯ: Я теж. Для нас вже наступила осінь. Тільки правда не золота

ІННА: Та вже не осінь. Зима

МАЙЯ: Треба з вдячністю приймати будь-яку пору року та й будь-який вік. В нашій осені теж є своєрідна краса. Коротка, але яка дивна пора

ІННА: Не знаю чи дивна, але коротка це точно

МАЙЯ: Нічого страшного. (Перший млинець нанівець). Все одно, рано чи пізно, але ми свого доб’ємось.

ІННА: До речі, Майя, не встигла сказати. Я знайшла тобі класного жениха. Під твій характер підбирала. Днями він хоче зустрітися з тобою у кафе.

МАЙЯ: Дякую. Але цього раз я піду сама. І в інших туфлях

ІННА: Ну що, розбігаємося? Пізно вже...

МАЙЯ: Так, пора відпочити, день був важким. (встає, тримаючись за поперек)

ЛАРИСА: Що, знову спина? Болить?

МАЙЯ: Ага. Особливо коли сміюсь

ЛАРИСА: Ти ж хотіла у мене залишитись

МАЙЯ: Та ні, нормально. Поїду додому

(Жінки прощаються. Дзвонить телефон)

ЛАРИСА: Це Наташа (піднімає слухавку): Алло

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Доброго вечора. Вибачте, що телефоную у таку пізню годину, але я не можу дочекатися ранку. Я вже скучив

ЛАРИСА (здивовано): Куди ви телефонуєте?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Дорога, Лілі, ви що, мене не впізнаєте? Правда? У вас дивний телефон, Мені здається, що він змінює голоси

ЛАРИСА (затиснувши слухавку) Він думає, що це телефон Інни. Вона ж іншого номеру йому не давала. Інно, будеш з ним розмовляти?

Інна негативно киває головою

МАЙЯ: Чого ти її ще питаєш? (забирає у Лариси слухавку і вкладає її в руку Інни)

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Алло!

ІННА (тихо): Так, я вас слухаю

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ось тепер я чую, що це саме ВАШ голос

ІННА: Навіщо ви подзвонили?

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Я просто хотів сказати що ви та сама, яку я так довго шукав. Я маю на увазі не в Інтернеті і не за оголошеннями. Я шукав вас все життя

МАЙЯ (до ЛАРИСИ):  Зроби тихіше

ЧОЛОВІЧИЙ ГОЛОС: Ви мене чуєте?

Лариса забирає слухавку, зменшує гучність та віддає її Інні

ІННА (тихо): Так, так, я чую.

ЛАРИСА (до МАЙЇ): Ходімо на кухню. Стільки посуду треба вимити

(Чоловічий голос щось каже Інні. Але ми вже цього не чуємо)

ЛАРИСА і МАЙЯ тихенько йдуть. Інна продовжує розмову по телефону. Голос її стає м’якшим, на обличчі знову з'являється усмішка

ІННА: Дякую… Вам так тільки здається, ви ж зовсім мене не знаєте… Зустрітися? Прямо зараз? Але ми ж тільки… Ви щасливі? Правда? Я теж…

Розмова продовжується. Але ми не будемо її підслуховувати.

Покидаємо наших красунь. Побажаємо їм здоров'я і щастя?

 

КІНЕЦЬ